Північна Одіссея
- Автор: Лондон Джек
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: "Фоліо"
- ISBN: 978-966-03-4511-9
- Переводчик: Д. О. Радієнко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Північна Одіссея». Краткое содержание книги:
Багатогранний талант Джека Лондона повною мірою розкрився в його новелах, найкращі з яких і увійшли до цієї книжки.
Що ми могли вдіяти? Свіжі шкури свідчили самі за себе. Тож нас під конвоєм доправили до російського порту, звідки потім послали на соляні копальні. Дехто з наших людей помер, а дехто — вижив…
Наас відкинув з плечей ковдру, відкривши вузлувату понівечену плоть з видимими слідами від батога. Прінс швидко накинув ковдру, бо бачити все це було не надто приємно.
— Ми пробули там виснажливо довго. Інколи дехто тікав на південь, але їх завжди ловили і повертали назад. Нарешті ті з нас, хто відплив свого часу з бухти Едо, роззброїли вночі вартових і подалися на північ. Земля там буда неозора, з долинами, просяклими водою, та безкраїми лісами. Потім настали холоди, випало багато снігу, і ніхто не знав, що робити. Багато місяців брели ми крізь безкраї ліси. Я погано пам'ятаю той час, бо було дуже важко, їжі було обмаль, і багато хто, лігши спати, засинав назавжди. Коли ж ми, нарешті, дісталися холодного моря, нас залишилося тільки троє. Один із нас був капітаном і добре знався на розташуванні великих земель. Він знав також, що десь має бути місце, де можна по льоду перейти з однієї великої землі на іншу. І він повів нас туди. Скільки ми йшли — не знаю, але дуже довго. Йшли, поки нас не залишилося двоє. Коли ми дійшли до того місця, то застали п'ятьох незнайомців, які там мешкали. У них були собаки, шкури, а у нас не було нічого. Ми билися з ними в снігу, поки вони всі не загинули. Капітан загинув теж, а собаки та шкури дісталися мені. Тож я пішов по кризі, але вона була не суцільною, і одного разу я потрапив на крижину і дрейфував, аж поки сильний вітер із заходу не прибив мене до берега. Потім були затока Головіна, Пастилік і священик. А потім — на південь, до теплих країв, де я раніше ніколи не бував.
Море вже не було таким багатим на поживу, як раніше, і полювання на тюленів стало справою малоприбутковою й небезпечною. Мисливські флотилії порозпорошувалися, і ніхто з капітанів більше не чув про тих, кого я шукав. Тому я покинув океан, який ніколи не втихає, і вирушив до суходолу, де будинки, дерева та гори завжди стоять в одному місці і нікуди не перемішаються. Я багато подорожував, багато чого навчився — навіть навчився з книг читання й писання. Добре, що я це зробив, бо я був певен, що Унга теж цього навчилася, тож коли настане слушний час… ну, ви розумієте — коли настане слушний час…
Тож я дрейфував, як ота рибка зі схожим на вітрило великим плавником: я міг рухатися за вітром, але не міг керувати напрямом свого руху. Але мої очі та вуха завжди були насторожі. Я намагався частіше бувати серед людей, які подорожують, бо знав, що хтось із них неодмінно бачив і запам'ятав розшукуваних. Нарешті прийшов один чоловік, який щойно побував у горах, і приніс із собою шматочки породи, у якій самородки золота були великими, як горошини. І цей чоловік знав розшукуваних, і не тільки знав, а й бачив їх і з ними розмовляв. Сказав, що вони розбагатіли і живуть тепер у тому місці, де золото видобувають з-під землі.
Виявилося, що воно розташоване дуже далеко, в дикій місцевості. З часом я дістався до табору в ущелині, де люди працювали день і ніч, світа білого не бачачи. Але я вирішив, що час іще не настав. І натомість почав дослухатися, що кажуть люди. Казали, що рудоволосий поїхав — разом із Унгою — до Англії, для того щоб зорганізувати людей з великими грошима і утворити компанії. Бачив будинок, де вони мешкали. Він був більше схожий на палац, які трапляються в країнах Старого світу. Уночі я прокрався крізь вікно всередину, щоб подивитися, які умови він для неї створив. Я ходив з кімнати до кімнати і думав, що, мабуть, так живуть королі та королеви — таким гарним усе було там. Усі розповідали, що рудий поводився з нею, як з королевою, і багато хто дивувався — якого ж вона роду, бо в її жилах текла не тільки індіанська кров. Вона відрізнялася від жінок з Акатану, тому ніхто не знав, хто вона і звідки взялася. Так, вона була королевою, але ж і я був вождем і сином вождя. До того ж я заплатив за неї захмарну ціну шкурами, човнами та бусами.