Країна Моксель, або Московія. Книга 2
- Автор: Билинский Владимир
- Серия: Країна Моксель #2
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Країна Моксель, або Московія. Книга 2». Краткое содержание книги:
Як бачимо, московська брехня відшаровується від правди, досить тільки легко натиснути. Подібне помітимо не раз, вивчаючи праці інших російських істориків та археологів.
З "нікудишнього дрантя" сфабрикували московити свою історію. Скрізь тріщить, мов зогнилий мундир.
4
Саме час повести мову "про другий період Мерянських поселень". Хоча наш учений говорить про нього дуже мало, однак, що цінно, визнає його існування, доводить до часів Івана Грозного і подає достовірний, з перших рук, археологічний матеріал. Сподіваюся, читачі не забули, що О. С. Уваров проводив розкопки могильних мерянських курганів на абсолютно недоторканій місцевості.
Послухаємо археолога:
"Стародавність первісних мерянських поселень виявляється ще разючіше, коли порівнюємо їх з поселеннями наступної, другої епохи... До цієї другої епохи належать ті цвинтарі, або ті групи курганів, між якими вже не зустрічаються могили з обрядом спалювання. Відсутність такого роду могил і втрата давнього родового звичаю доводять уже докорінну зміну в поглядах самого народу. До того ж поступова відсутність ще одного звичаю предків — класти разом із покійним у могилу всі предмети, які йому належали, — також свідчить про неабиякий перелом у житті народу. Цей перелом або перехід Мері до іншого суспільного побуту може пояснюватися двояко: або стороннім впливом, чужим стародавнім звичаям фінських племен, або поступовим упровадженням християнської віри, що мусила покликати язичницьких Мерян до зовсім іншого життя та пробудити в них нові поняття" [4, с. 50].
Маємо точну картину переходу народу мері від стану язичницького до християнства. Головне в тому, що саме така картина переходу засвідчена могильними курганними розкопками, зробленими графом О. С. Уваровим. І зверніть увагу: фінський етнос у наступні століття не зникав з мерянської землі, нікуди ніким не "витіснявся", а під тиском двох факторів, які діяли одночасно, став поступово, з дуже великим опором, переймати ті звичаї і ту релігію, які з'явилися в його землі в середині XII століття. Не зважимося заперечувати, що окремі представники як християнської, так і мусульманської релігії могли з’являтися в землі мері й раніше. Але, як засвідчили розкопки, то були одиничні випадки. Зміна віри відбувалася протягом сотень років. Навіть у XVI—XVII століттях багато фінських селищ протистояли примусовому "охристиянюванню”, інакше — зросійщенню, і тікали з рідних місць у Заволжя. То були найбільш стійкі, і вони, здебільшого, уже прийняли іслам.
Саме прихід князя династії Рюриковичів став початком докорінних змін у житті мерянського народу. Прийшовши з невеликою дружиною в мерянську землю в 1137 році, Юрій Довгорукий, природно, приніс у середовище мері зовсім чужі їй звичаї, правила поведінки та релігійні вірування. Не властиві фінському етносу. Це зовсім інший стан: одне, коли в землі мері з’являлися купці й, провівши торговельні операції, протягом місяця-двох ішли собі геть, і зовсім інше — поява сотні озброєних людей, що прибули в ту землю на поселення.
Не забувайте: одночасно подібний тиск проводився на родинну мері мордву з боку мусульманської Волзької Булгарії.
Зверніть увагу на окремі моменти того, що відбулося. Князь зі своїми дружинниками не став селитися в старих городищах мерян. Він, як правило, розташовувався в новоспоруджених власних селищах-стійбищах. Ми ще побачимо підтвердження цьому. Природно, кожен із прибулих чоловіків одразу ж брав собі за дружину мерянку. Протягом кількох років прибульці повністю родичалися-своячилися з мерянським населенням. Їх об’єднали дружини, діти, нові родинні зв’язки. І хоча по закінченні 18 років (у 1155 році) Юрій Довгорукий повернувся в Київське князівство, у мерянській землі він залишив своїх дітей, а серед них — Андрія Боголюбського — "першого великороса". Так заявив професор В. О. Ключевський. Дружинники ж князя стали батьками сотень дітлахів, які вже скоро склали ядро "нових отроків" і "нової молодшої дружини".
Історії невідомо, як меряни сприйняли прихід Рюриковича у свої землі. Можна лише припустити, що зустріли не "хлібом-сіллю”. Скоріше за все, він наштовхнувся на їхній опір, і меряни повелися агресивно. Недарма-бо писали арабські історики: "Ніхто не їздить для торгівлі далі Булгара, ніхто не досягає до Ерзі (Мордви), тому що тубільці вбивають іноземців" [4, с. 75].