Книга веселих порад
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Прочее юмористическое
Электронная книга - «Книга веселих порад». Краткое содержание книги:
А хто відмовиться від слави інтелектуала? Кому не хочеться стати інтелігентом чи знаменитим мемуаристом? Якщо ви не вмієте користуватися телефоном чи не знаєте, про що розмовляти з дружиною, то ця книга стане для вас справді першим другом і порадником.
Може, ви й досі не знаєте, звідки походить ваше прізвище, чи не навчились розгадувати сни, — у «Князі веселих порад» про все це є.
Книга справді весела й дотепна.
Та от цей сусіда за два вихідних не вдарить ні «козла», не сяде за «кінг», ненавидить шахи й терпіти не може шашки. Все тренує мозок.
Буває, вискочу на балкон дихнути свіжим повітрям чи визначити по димових шлейфах, що йдуть із труб ТЕЦ, яка нині погода стоятиме. Якщо шлейфи піднімаються різко вгору й чорні — значить, буде сонячно; якщо клубочаться, сповивають будинки і на колір руді — буде дощ.
Так от, не встигну визначити погоди, як із сусіднього балкона (балкони наші, до речі, теж поруч):
— Доброго ранку вам!
— Доброго ранку! — відповідаю.
— Довгенько спите. Не хотів вас будити, а ви мені так були потрібні.
— Щось трапилось?
— Нічого особливого. Дякую. Ваша дружина виручила. Цікаво, а як на вашу думку, яка буває заразна хвороба?
— Сухоти.
— Ні. Не підходить. Чотири літери.
— Грип.
— От спасибі. Точно.
Ви щезаєте в кімнаті.
— Вже почалось, — кажете дружині. — Почав кросворди розгадувати. Давай швиденько снідати, забирай малих і в зоопарк. Мене зачиняй, бо працювати треба…
Не встигли й фразу закінчити, коли дзвінок.
— Прошу пробачення, але не те… Перша літера «я», остання «р».
— Ящур.
— От спасибі. Кажуть, ви за професією інженер сільськогосподарських машин.
— Ні. Я історик.
— От чудесно. Тоді ви повинні знати місце битви Богдана Хмельницького з поляками.
— Жовті Води.
— Довга. Дайте коротшу назву.
— Пилявці.
— Ні, п'ять літер.
— Батіг.
— Що-о?
— Батіг, — кажу.
— Як батіг?
— Дуже просто. Місце битви Богдана Хмельницького під Батогом. Батіг — назва поселення. Нині його перейменували на село Веселе.
— Ага-а! От спасибі. А не скажете, хто в нашому будинку зоотехнік?
— Офіціант.
— Хто?
— Наш офіціант із ресторану «Млин».
— Ага! Так він зоотехнік… Цікаво. Побіжу до нього.
Через хвилину-другу.
— Пробачте. Питання з історії: домашні птиці, що врятували Рим.
— Гуси.
— Невже? Точно… Лягає… Цікаво, чи немає у нас у будинку перукаря?!
— У двадцять першій квартирі. Колишній агроном.
— Невже? От порадували!
Сусіда мчить на п'ятий поверх. Вихідний почався. Ви поспішаєте у ванну. Почистити зуби. Раптом стук у двері.
— Пробачте… Питання по вашій лінії… Назва кладовища, на якому поховано українського композитора Степового.
— Байкове, — гукаєте ви.
— От спасибі. Ну, ви — як я. А той зоотехнік ні в зуб ногою. Питаю його: свійська тварина. Самець. Чотири літери. Не знає.
— Кнур, — підказує син.
— Ти диви. Точно. Вгадав. Ну й синок. Цікаво, чи немає у нашому будинку літератора?
— Є. Колишній аптекар. Тепер вірші пише.
— Правда? Ну, ви мене вбили. Я побіг.
Ви сіли до столу. Дружина подала сніданок.
— Пробачте… Ви нікуди не поспішаєте?
— Ні, а що?
— От чудесно. Значить, попрацюємо разом. Аптекар не відчинив. Порося. Цікаво, чи є в нашому будинку артист? Тут питаннячко… Назва з трьох літер. Точніше — прізвище… Видатний український актор… Невже був такий? Із трьох літер?
— Юра, — кажу я.
— Та ні. Тут прізвище, який вам Юра.
— Юра, — повторюю. — Гнат Юра.
— Правда? Точно, збігається. От здорово. Юра! Ну й прізвище! Ніколи б не подумав.
— Є ще коротше!
— Не може бути? Яке!
— Ле.
— А це хто такий?
— Письменник Іван Ле. Автор «Роману Міжгір'я».
— Сам написав? Цікаво. Давайте запишу. Може, згодиться. Корабельний кухар. На «ки» починається і «ки» кінчається?
— Кок!
— Ну, точно.
— Місто, де навчався Ломоносов? Чотири літери.
— Київ.
— Як? У Києві — Ломоносов? Точно… На «ки» починається, на «ви» кінчається. Ти диви! Хто у нас педагог?
— Продавець газводи.
— Із другого парадного?
— Еге ж.
— Ну, спасибі. Я побіг. Ви ж нікуди не виходьте. В мене ще є журнальчик.
Я взявся за склянку. З холодним чаєм.
— Пробачте. Педагога нема. Може, ви скажете, як звали батька Віри Павлівни з роману Чернишевського «Что делать?»?
— Павло.
— У мене новий кросворд із «Огонька». Тут по-російськи.
— Павел.
— Ну й пам'ять у вас! Точно, перша «пи», остання «ли». Побіг до зоотехніка. Смачного вам…
— Жінко, підігрій чай, будь ласка…
Коли:
— Пробачте, але зоотехнік — свиня. Не відчинив. Хоч я чув, як він ходить по кімнаті й чавкає. Ну й люди тепер пішли. В мене двері не зачиняються, а тут людину не пустити на поріг, не допомогти. Питаннячко — раз плюнути: домашнєє животноє.