Прекрасні катастрофи
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Прекрасні катастрофи». Краткое содержание книги:
Дорогою з’ясувалося, що серед навколишніх селян маєток Гальванеску користується лихою славою. Та й сам доктор, як згодом виявилося, досліджує зовсім не сільськогосподарські проблеми, а проводить злочинні експерименти над людьми.
Юлія Сахно вступає в нерівну боротьбу зі злим генієм…
Вона посувалася обережно, заощаджуючи останні сили й намагаючись зникнути з очей погоні. Кожного разу, як місяць виходив з-за хмари, Сахно неглибоко пірнала й відпливала під водою убік. До ближчих скель, що невеличкою косою вибігали в озеро, лишалося тепер не більше півкілометра.
Постріли з урвища зовсім припинились, і в грудях у Сахно зажевріла надія. З великими труднощами добула вона з промоклої кишені ножа й розпорола черевики. Те ж саме зробила вона і з верхньою одежею. Бумажник з документами й цінними нотатками та ніж сунула за пазуху сорочки. Тепер, в самій білизні, вона зразу відчула себе певніше й могла вже не боятися за цих півкілометра до берега.
Тим часом і погоня не гаяла часу. Сахно бачила, як з урвища, по скелях і камінні, сповзали люди до води, як вони щось майстрували — і тут внизу, над водою, і там, вгорі, на кручі. Згодом вона зрозуміла, до чого їхні готування. По майже вертикальному схилу кручі тихо поповзло до води велике авто, його спускали на линвах. Спритні Гальванескові слуги хотіли спустити авто до води й спробувати пустити його вузьким пляжем, що був між крутим берегом і водою. Вони хотіли здобути Сахно, відрізавши їй путь на берег.
Збагнувши це, Сахно зібрала всі сили і кинулася плисти щонайшвидше. За всяку ціну треба було добутися берега раніш, ніж авто рушить навперейми.
Проте Сахно скоро зрозуміла марність своїх зусиль. Минуло не більше як п’ять хвилин, — за цей час Сахно не осягла й чверті відстані,— Є а вже долинуло до неї торохкотіння мотора. Авто рушило пляжем. Воно посувалося нешвидко, перемагаючи пісок і наріння, проте й з таким ходом Сахно не могла змагатися. Ще через п’ять хвилин авто було вже за сто метрів від скель, куди простувала Сахно.
Вона була у пастці. Аж тепер відчай стиснув її нерви, мало не паралізувавши й м’язів.
Сахно спинилася. Далі плисти було ні до чого. Це означало віддати себе до рук погоні… Вона перевернулася горілиць і лягла спочити.
Тепер лишалося одне — плисти просто в широкі води. Плисти тихо й легко, заощаджуючи сили, пильнуючи кожного удару серця. Плисти навпростець до другого берега й спробувати подолати цих двадцять кілометрів водяної пустелі… Може, над ранок трапиться якась рибальська шаланда, може, серед озера є якийсь острівець або навіть мілина. Може, хоч поплавці рибальського перемета або якась зогнила дошка…
Сахно востаннє поглянула на берег. Авто було вже під самою косою. В ландо розпізнала Сахно постать Гальванеску. Він стояв на цілий зріст, увесь білий в місячному сяйві, і щось робив перед собою. Здається, вицокував на своєму нерозлучному апараті.
Тієї хвилини, як Сахно зібралася була плисти, раптом знову пролунав постріл… Один, другий… Гальванеску сів. Авто зупинилось. Потім знову рушило. І знову пролунав постріл… Майже злившися з ним в один звук, розітнувся враз короткий, але гучний випал. Це лопнула шина… Авто спинилося тепер вже остаточно. Прожогом повискакували з нього люди.
Але Сахно вразило не це. Її вразило, що вона не чує, як кулі падають у воду, що Гальванеску замість порядкувати полагодженням шини сховався за кабіну авто, що, нарешті,— Є за це вона могла б присягти, — перед кожним пострілом спалахує не там, у кабіні автомашини, а… начебто… тут, в тіні урвищ і скель.
У цей час постріли залунали густо. Тепер стріляли з авто і з-поза нього. Але… кулі не хлюпали в воду. Вони відповідали короткою луною, в’їдаючись у твердий вапняк урвищ.
Там хтось був. Хтось заліг у скелях. Хтось хотів прийти на поміч Сахно.
Сахно покинула ховатися. Дужими вимахами різала вона воду, щосили простуючи туди, до скель, до несподіваного спільника й оборонця. Погоня помітила її, і частина куль посипалася й сюди, назустріч Сахно. Але Сахно не зважала. Вона пірнала, кидалася вправо і вліво, але все до берега, до скель. Кожний вимах — широкий розгін вправної спортсменки — наближав її ще на два метри до берега. Сили зраджували її, але воля могутньо зринула й підкорила собі знесилені м’язи.
Добравшися До пляжу, Сахно припала до землі, відсапуючи й виглядаючи, куди ж має бігти далі. Кулі, хоч і сипали рясно, були вже не страшні для неї. Але ніхто не міг би ручитися, що погоня не вдарить урукопаш.