Людина без властивостей. Том III

Ульріх до полудня працював, а потім виходив з дому. Досі його сподівання зосередитись не збулися, й сприятливий вплив, якого слід було б очікувати від цього порушення узвичаєного плину життя внаслідок нових обставин, що раз у раз відвертали його увагу, зійшов нанівець. Аж після похорону в цій ситуації настали зміни, коли стосунки із зовнішнім світом, спочатку такі жваві, різко припинилися. Брат і сестра, які лише в своєрідній ролі батькових представників кілька днів перебували в центрі загальної теплої уваги й відчували різноманітні зв’язки, зумовлені їхнім становищем, у цьому місті не знали нікого, до кого могли б навідатися в гості, крім старого Вальтерового батька, а їх ніхто не запрошував через жалобу, й лише професор Швунґ не тільки прийшов на похорон, але й завітав другого дня поцікавитись, чи не лишив його покійний товариш якого-небудь рукопису, присвяченого обмеженій осудності, що його належало б посмертно опублікувати. Цей різкий перехід від хвилювання, яке безупинно нагадувало про себе, до важкої, гнітючої тиші, що настала потому, виявився просто-таки фізичним ударом. До того ж вони, позаяк кімнат для гостей у будинку не було, спали все ще в колишніх своїх дитячих кімнатах — нагорі, в мансарді, на таких собі розкладачках, серед сякої-такої обстановки дитинства, яка чимось нагадувала майже голі стіни палати для буйних божевільних і тривожила сни ганебним блиском церати на столах та лінолеуму на підлозі, серед пустелі якої коробка з кубиками колись утілювала в життя свої невідчепні архітектурні ідеї. З огляду на ці спогади, такі самі безкінечні й безглузді, як саме життя, що до нього вони мали підготувати брата й сестру, їм було приємно, що їхні спальні, відділені одна від одної комірчиною зі старим одягом та всіляким мотлохом, бодай містилися поряд; а що ванна була поверхом нижче, то їм доводилося бачитись і спілкуватись уже від самого ранку, зустрічаючись у порожнечі сходів і будинку, доводилося рахуватись одне з одним і разом шукати відповіді на всі запитання, які ставило перед ними чуже господарство, опинившись раптом під їхньою опікою. Відчували вони, звичайно, й комізм, якого не було позбавлене таке непередбачене й таке близьке сусідство, — комізм, споріднений із фантастичним комізмом кораблетрощі, що закинула обох на безлюдний острів їхнього дитинства, і все це привело до того, що вже після перших днів, перебіг яких від них не залежав, вони почали прагнути самостійности, хоч кожне з них прагло її не так задля себе, як задля другого.