Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
— На цій дошці теж щось не так, — сказав він.
— Що саме?
— Не можу згадати.
— Це важливо?
Джейк повернувся до нього. Очі під похмуро зведеними бровами зиркали налякано.
— Не знаю. Це теж загадка. Ненавиджу загадки!
Едді співчутливо кивнув.
— Коли Беріл — не Беріл? Коли вона Клаудія, — мовив він.
— Га?
— Не зважай. Відійди, Джейку, бо вріжешся сам у себе.
Джейк кинув ошелешений погляд на Джона Чемберза, що саме виходив йому назустріч, і послухався Едді. А коли Джейк'77 рушив Другою авеню з двома новими книжками в лівій руці, Джейк із Серединного світу стомлено глянув на Едді.
— Одне я точно пам'ятаю, — сказав хлопчик. — Коли я виходив із книгарні, я був переконаний, що більше ніколи сюди не повернуся. Але ж повернувся.
— Зважаючи на те, що ми зараз більше скидаємося на привидів, ніж на реальних людей, я б сказав, що це суперечливе твердження. — Едді дружньо почухав Джейкові потилицю. — А якщо ти все ж забув щось важливе, Роланд допоможе тобі згадати. Він добре на цьому знається.
У відповідь на це Джейк полегшено всміхнувся. Він уже на власному досвіді відчув, як стрілець уміє видобувати з людей спогади. Роландів друг Алан володів хистом читати думки інших, Катбертові природа відсипала стільки почуття гумору, що вистачало на чотирьох, а Роланд за багато років став збіса вправним гіпнотизером. У Лас-Вегасі він би вмить став мільйонером.
— А тепер ми вже можемо йти за мною? — спитав Джейк. — Поглянути на троянду? — Він з нещасним виглядом подивився на обидва боки Другої авеню, що здавалася світлою та темною водночас. — Там, коло неї, напевно, буде ліпше. Троянда все робить кращим.
Щойно Едді зібрався погодитися, як перед книгарнею Кельвіна Тауера пригальмував темно-сірий лімузин «лінкольн». Він без вагань припаркувався перед пожежною колонкою біля жовтої бровки тротуару. Передні дверцята відчинилися. Коли Едді побачив, хто вилазить з-за керма, то вхопив Джейка за плече.
— Ой! Боляче!
Та Едді наче й не чув, натомість ще міцніше стис плече хлопчика.
— Господи, — прошепотів Едді. — Господи Ісусе, та що це, в біса, таке?
Джейк побачив, що колір обличчя Едді з блідого швидко змінився на попелясто-сірий. Очі вилізли мало не на лоба. Не без зусиль хлопчик розтиснув його пальці і зняв руку зі свого плеча. Едді зробив слабкий жест, наче хотів підняти руку й тицьнути вказівним пальцем, але йому наче забракло сили. Рука кволо опустилася донизу.
Поки водій відчиняв задні дверцята, чоловік, який виліз з пасажирського сидіння «лінкольна», вийшов на хідник. Навіть Джейкові його кроки здавалися відпрацьованими, майже як у танцівників. Чоловік, що сидів на задньому сидінні, був убраний в дорогий костюм, та це не надто допомагало приховати його низький зріст, чимале випнуте черево та чорне волосся, що вже починало сивіти біля коренів. З чорного волосся, судячи з його плечей, сипалася лупа.
Раптом Джейкові здалося, що пітьма навколо погустішала. Він подивився на небо: чи не зайшло, бува, сонце за хмару. Ні, не зайшло, проте хлопчик міг поклястися, що бачить чорний ореол довкола сліпучого сонця — неначе налякане око, обведене фарбою для повік.
За півкварталу від них, ближче до центру міста, хлопчик зразка 1977 року глипнув у вітрину ресторанчика, і Джейк згадав його назву: «Чу-Чу». Неподалік була музична крамниця «Вежа могутності», де він подумає: «Нині вежі продають майже за безцінь». Якби той Джейк озирнувся, то побачив би сірий «лімузин»… але він пішов далі. Джейк'77 був зациклений лише на прийдешньому.
— Це Балазар, — промовив Едді.
— Що?!
Едді показав на присадкуватого, який саме поправляв свою дорогу краватку від «Сулка». Інші двоє оточили його по боках. Вигляд у них був спокійний і пильний водночас.
— Енріко Балазар. Тільки набагато молодший. Господи, та йому сорок років!
— Зараз 1977 рік, — нагадав йому Джейк. І раптом його осяяло: — Це той, кого ви з Роландом убили? — Якось Едді розповів Джейкові про стрілянину 1987 року в Балазаровому клубі, опускаючи найкривавіші подробиці. Наприклад, про те, як Кевін Блейк вкинув до кабінету Балазара голову брата Едді, щоб виманити Едді й Роланда на відкриту місцину. Голову Генрі Діна, великого мудреця і видатного наркаша.
— Ага, — відповів Едді. — Той, кого ми порішили. А той, що за кермом був, — то Джек Андоліні. Старе Страшко, як його називали люди. Позаочі, звісно. Він вийшов разом зі мною в ті двері за мить до того, як почалася м'ясорубка.