Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.

Конкретними формами вирішення проблеми подвійного оподаткування є міжнародні угоди щодо усунення подвійного оподаткування. Перша відома міжнародна податкова угода була підписана між Францією і Бельгією в 1843 р. Теоретичне обґрунтування податкових угод базується на принципах оптимуму Парнето. Відповідно до його критеріїв оптимальним уважається будь-яка дія, що дає користь одній особі, не погіршуючи становище іншої. Таким чином, це означає забезпечення інтересів у сфері оподаткування одних країн так, щоб це не погіршувало фіскального становища інших. Так, з 1963 р. діє розроблена Організацією економічного співробітництва й розвитку Типова податкова конвенція. У ній пропонуються основні принципи і технічні прийоми усунення подвійного оподаткування, в основі яких лежить принцип постійного перебування. Це означає, що будь-який дохід, отриманий від діяльності за кордоном, оподатковується податковими органами «приймаючої» країни за місцем.

Міжнародні угоди, що регулюють податкові відносини, можна об’єднати у три групи: 1) умовно-податкові — угоди, у яких питання оподаткування регулюються поряд з іншими, що не становлять предмет податкового права; 2) загальноподаткові — угоди, що присвячені загальним проблемам оподаткування між договірними країнами (угоди про усунення подвійного оподаткування); 3) обмежено-податкові — угоди, що обумовлюють застосування механізму оподаткування щодо конкретного виду податку, платника або об’єкта оподаткування. Реалізація завдань податкових угод (усунення подвійного оподаткування й механізм цього процесу, захист національного платника, доступ договірних сторін до необхідної інформації) відбувається при розгляді чотирьох груп проблем: а) сфери застосування договору; б) закріплення конкретних видів податків за державами; в) усунення подвійного оподаткування й механізм, що його забезпечує; г) поводження договірних сторін. Незважаючи на деякі особливості, що характеризують кожну угоду, вони відрізняються традиційною структурою. Насамперед закріплюється категорія осіб, до яких застосовується договір, — це резиденти однієї або обох держав. Оговорюється перелік податків, на які поширюється Конвенція. У статті «Загальні положення» Конвенції визначається, що розуміється під договірними країнами; громадянином; особою; компанією; компетентним органом; міжнародним перевезенням та ін. Загальна податкова угода про усунення подвійного оподаткування доходів і капіталу (майна) зазвичай складається із трьох частин: у першій частині встановлюється сфера дії угоди, у другій — визначаються податкові режими, у третій — передбачаються методи й порядок виконання угоди. Перша частина складається, як правило, із двох статей, що визначають коло осіб, на яких поширюється дія угод, і податки, про які йдеться в угоді. До другої частини включено статті, що регулюють межі юрисдикції кожної країни з обкладання конкретними видами доходів і капіталу (майна). Ці статті можна умовно розподілити на три групи: статті, що належать до доходів від «активної» діяльності (тобто пов’язаної із присутністю на території іншої держави); статті, що регулюють режим оподаткування «пасивних» доходів; статті про оподаткування капіталу (майна). Крім того, сюди ж включено статті, що дають визначення деяких термінів, що застосовуються в угоді. У третій частині згруповано статті, що визначають порядок відносин і співробітництва між компетентними органами щодо виконання угоди. Тут же містяться досить важливі статті про погоджені між сторонами методи усунення подвійного оподаткування та статті про набрання чинності й припиненні дії угоди. Окремими статтями регулюються поняття резидентів, постійного представництва. Під останнім розуміється «постійне місце діяльності, через яке підприємство повністю або частково здійснює свою комерційну діяльність». Детально регулюються окремі види об’єктів оподаткування: доходи від нерухомого майна; прибуток від комерційної діяльності; доходи від приросту вартості майна; дивіденди; відсотки; роялті; пенсії; інші доходи.