Кримінальне право України. Загальна частина.
- Автор: Вереша Роман Вікторович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-01-0312-1
- Жанр: право
Электронная книга - «Кримінальне право України. Загальна частина.». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на студентів, аспірантів, викладачів, наукових працівників, а також на всіх, хто цікавиться питаннями кримінального права.
Визначення mens rea (букв. винуватий дух) складніше. Це психологічний елемент злочинної поведінки, який зазвичай в нормативних актах виражається словами «з умислом», «умисно», «зловмисно», «необережно», «обманно» і т. п. Таким чином, поняття mens rea близьке до поняття «винуватість». Разом з тим ознака винуватості в англо-американській правовій літературі при визначенні злочину часто відсутня, оскільки чинне законодавство та судова практика не вважають вину обов’язковим елементом злочину.
У кримінальному праві Великобританії, США і ряду інших країн, що запозичили основні інститути правових систем даних держав, існує так звана абсолютна, або сувора, відповідальність, для настання якої не потрібно встановлювати вину правопорушника, достатньо констатації здійснення ним матеріальних дій. Це не що інше, як об’єктивне інкримінування, закріплене в законі. Так, згідно з § 15.10 КК штату Нью-Йорк мінімальною вимогою для притягнення особи до кримінальної відповідальності є така її поведінка, що містить «добровільну дію або нездійснення дії, яку особа в змозі фізично вчинити». У цьому ж параграфі йдеться про те, що «якщо така поведінка — це все, що потрібно для здійснення конкретного посягання, або якщо посягання чи який-небудь його матеріальний елемент не вимагає винуватого психічного стану з боку особи, таке кримінальне правопорушення є посяганням «суворої відповідальності». Якщо винуватий психічний стан з боку злочинця потрібен щодо кожного матеріального елементу кримінального правопорушення, останнє є посяганням «психічної винуватості».
До злочинів суворої відповідальності за КК штатів, зокрема, належать: торгівля недоброякісними або фальсифікованими продуктами харчування, більшість порушень законодавства про боротьбу з розповсюдженням і зберіганням наркотиків, деякі порушення правил дорожнього руху, порушення поліцейських ухвал про дотримання тиші, санітарних правил і т. п. Деякі американські юристи виступають проти даного інституту, вважаючи його таким, що суперечить положенням Конституції США.
У чинному КК Франції, як і в двох попередніх французьких кодексах 1791 і 1810 рр., поняття злочинного діяння відсутнє. Це питання досліджується в кримінально-правовій доктрині. У сучасних курсах кримінального права злочинне діяння визначається як «будь-яка дія або бездіяльність, яку суспільство забороняє під загрозою кримінальної санкції» (Ж. Прадель), або як «порушення фундаментальних групових норм» (М. Грапен). Багато авторів визначають злочинне діяння через перелік його основних ознак, до них, як правило, відносять:
а) матеріальну (дія або бездіяльність);
б) легальну (передбачуваність і караність кримінальним законом);
в) психологічну (інкримінування);
г) так звану ознаку невиправданості, що означає відсутність причин для виправдання такої поведінки (правомірний захист, стан необхідності і т. д.).
У кримінально-правовій доктрині Німеччини злочинним діянням є протиправне, винувате, таке, що відповідає ознакам складу діяння. Вказані ознаки (окрім третьої) випливають з § 12 КК ФРН, а ознака «відповідність складу діяння» — з § 13. Діяння є людською поведінкою, яка може бути виражена не тільки в активній формі — дії, а й у пасивній — бездіяльності. Дія повинна бути свідомою, тому несвідомі дії не є діянням в кримінально-правовому змісті (наприклад, рефлекторні рухи тіла, поведінка, викликана діями третьої особи або дією сил природи). Крім того, дія має перебувати у причинному зв’язку з результатом, що настав, або бажаним результатом.
Що стосується бездіяльності, то вона може бути як свідомою, так і несвідомою. І у першому, і в другому випадках бездіяльність лише тоді визнається діянням у кримінально-правовому розумінні, коли особа: а) має можливість активно діяти і б) усвідомлює цю можливість або на підставі закону зобов’язана діяти активно. Параграф 13 КК ФРН встановлює: «Хто, не діючи, викликає настання наслідку, передбаченого складом діяння, той підлягає покаранню тільки тоді, коли він юридично був зобов’язаний не допускати наслідку і якщо бездіяльність відповідає виконанню складу діяння шляхом дії».
За КК ФРН 1871 року, протиправність розумілася лише як кримінальна, тобто як діяння, що суперечить лише кримінальному закону. В даний час це поняття трактується ширше: як невідповідність діяння правопорядку в цілому, тобто діяння містить склад злочинного діяння або порушення громадського порядку. Діяння, що містить склад злочинного діяння, тільки тоді не є протиправним, коли в особи відсутнє розуміння того, що вона діє протиправно, якщо така особа не могла уникнути цієї помилки (§ 17). Тому помилка в забороні (тобто помилка особи стосовно того, що вона діє протиправно), як правило, тягне за собою виправдання особи. Якщо ж особа помиляється у фактичних обставинах справи (тобто її помилка належить до певних ознак конкретного складу діяння), то вважається, що така помилка виключає вчинення умисного діяння і особу може бути покарано за здійснення діяння з необережності (абзац 1 § 16).