Фаренго. Ч. 2. Гніздо
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-036-0
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Фаренго. Ч. 2. Гніздо». Краткое содержание книги:
— Ідеально. Отримаєте нагороду від командування, — оцінила вправність пілотів Сайкс. — Проскануйте район на предмет наявності ворожих ксеноформ.
«На предмет наявності», — хмикнув ледь живий Зак, який, незважаючи на всі пригоди, зберіг той необхідний запас критичності, що супроводжує у життєвих мандрах кожного справжнього вченого. Він уже раніше зауважив, що високородна Знаюча полюбляє вживати канцеляризми. Колись його науковий керівник пояснив аспіранту Закові, що природженого начальника можна виявити за його схильністю до офіційного словотворення. «Нам із тобою, хлопче, начальниками не бути. Не вміємо ми з тобою балакати по-начальницьки», — напророчив тоді науковий керівник і налив Закові перший у його житті шкалик чистісінького лабораторного спірітус віні. Науковий керівник був тіронійцем. Старим і битим життям сельвологом, що чудом вижив у болотяних лабіринтах Озера Кларта.
Все ще згадуючи смак того ритуального спирту, ксенобіолог вибрався з протиперевантажної ніші й допоміг Дімері відчепитись від затискувачів і стрічок. Пілоти вже просканували ущелину і повідомили, що жодної небезпечної ксеноформи, окрім полоненої скутулії, наразі не спостерігається.
— Випускайте морліфів, — наказала пілотам Сайкс. — А за ними підуть «павуки».
За армійськими і флотськими статутами у місцях розташування експедиційних підрозділів високе керівництво мало зустрічати не менше ніж двох офіцерів або прирівне-них до них відповідальних осіб. До імпровізованої брами табору вийшли виконувач обов’язків коменданта Со Лай і старший наукової групи Фальк. Коли з дискоїда, випереджаючи кіборгів, немов сірі тіні, висковзнули морліфи, прем’єр-лейтенант внутрішньо напружився. Він не любив цих тварин. Хоча щуропси-слідопити успадкували від гризунів лише третину геному, для Со Лая вони залишались щурами. Здоровенними хижими ратанами, які сусідились із незаможною людністю у поселеннях Колумбії — батьківщини командира «ті-ді». Під тим жилим куполом, у якому пройшло дитинство прем’єр-лейтенанта, якось замешкала зграя щурів-мутантів. Час від часу у куполі безслідно зникали діти. Коли Со Лаю виповнилось чотирнадцять, щезла його молодша сестра Лінь. Усі чоловіки з родини Со взяли участь у рятувальній експедиції, яка рушила до задушливого підкупольного пекла. Вони вбили з півсотні мутантів, але не знайшли ані Лінь, ані решти дітей. У смертельний бійці з величезним чорним щуром Со Лай отримав свої перші шрами і вперше відчув себе воїном. Шериф відзначив його завзятість, а через три роки дав рекомендацію для вступу до військового училища.
— Я пам’ятаю, як ти випатрав ратана, — сказав тоді Со Лаю шериф. — Той мутант був завбільшки з вівцю. Ти хоробрий хлопець. З тебе вийде справний офіцер.
Сенсор променевика Со Лая зреагував на ментальний сигнал і здійснив подачу зброї під праву руку. Утримувач поясного кронштейна при цьому клацнув на всю ущелину. Фальк здивовано подивився на офіцера, а морліфи завмерли. Со Лай неквапом повернув зброю у початкове положення.
— Це кмітливі й доброзичливі звірі, лейтенанте, — завібрував у його внутрішньому комунікаторі голос Преподобної Сайкс. — І не мають нічого спільного з колумбійськими ратанами.
— Жодних проблем, Преподобна. Це в мене занадто чутлива до ментальних сигналів зброя. Я її так навмисно налаштував. Ми ж на Сельві, — нагадав Со Лай. А про себе зауважив, що телепатичні здібності піфійок зовсім не казкова шняга.
Морліфи наблизились до нього, крутячи хвостами на знак прихильності. Офіцер змусив себе почухати за вухом здоровенну щуропсиху. Та у відповідь дружньо вищирила зубату пащу.
Тим часом трапом дискоїда зійшли дві Знаючі у матово-сірих скафандрах. За ними на сельвійський ґрунт висадився обвішаний засобами біолокації довготелесий цивільний. Замикали процесію гостей військові з червоними відзнаками Джи Тау. Серед останніх, судячи з наявності лабораторних валізок та транспортних біомодулів, були й ксенобіологи.
«Радше за все, цивільний і є отим Зак-Заком, — вирішив прем’єр-лейтенант. — Занга каже, що він невизнаний геній. Клопоту знову побільшає. Чим численніші генії, тим менше конкретної роботи вони виконують. Тепер ось почнуть чубитись із Фальком за кожне визначення; вийде в нас не експедиція, а цілий симпозіум».