Таємниця підземної галереї
- Автор: Колин Владимир
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Таємниця підземної галереї». Краткое содержание книги:
Основна дія розгортається в Констанці.
Відважний антифашист Павло Мунтяну через прохід, що утворився внаслідок струсу шарів грунту після бомбардування, пробирається в підземну галерею і бачить у темряві невідомого чоловіка, який тут же таємниче зникає. Юнак пильно оглядає підземелля і потрапляє в потайну комірку, де знаходить рацію і скриню з радянськими грішми.
Хто ж такий цей невідомий, який обладнав собі схованку під землею? Друг він чи ворог?
У місті точиться запекла боротьба проти фашистського гніту, якою керує підпільна група комуністів, і для успіху цієї боротьби конче потрібно розкрити таємницю підземної галереї.
В боротьбі з підступним ворогом робітники-підпільники виявляють справді нечуваний героїзм, кмітливість і винахідливість.
Твір користується великою популярністю в Румунії. Немає сумніву, що його прихильно зустріне і радянський читач.
Побачив скрині, а на поличках — вина у високих пляшках. Видно, хазяїн полюбляє спиртне.
Спробував уявити, на якій вулиці стоїть будинок, у погребі якого він опинився, та це було важко визначити… В кутку примітив драбину і почав підніматися вгору.
Ліз обережно, хоч навколо не було ні душі. Вдарився головою в ляду. Спробував підняти, але вона не піддалася, видно, була замкнута з другого боку. Щоб відкрити її, потрібна сокира. Та коли взятися розбивати залізо, стукіт можуть почути.
Дуже розчарований, Павло вибрався з льоху і поспішив назад уже знайомою дорогою.
9. ЗОЛОТА СЕРЕЖКА
В наступні дні Павло тільки й думав про галерею. “Хто той невідомий? Кому були послані шифровані донесення? Друг він чи ворог?”
Марно намагався щось розгадати. А коли голова вже не витримувала, виймав блокнотик, брався розшифровувати перехоплену передачу. Відповідь на два останні питання, а може й на перше, таїлася в отих буквах, які наче були написані довільно, але коли він почав розгадувати шифр, лягали в окремі слова.
Вивчаючи цю сторінку з літерами, помітив, що подвійна буква ZZ є і в повідомленні невідомого, і у відповіді, яку він одержав. Потім зауважив, що в тексті повторюється не тільки ZZ, а ціла група букв, які, напевне, означають одне слово.
І воно, мабуть, важливе, це ключ шифру, бо звичайний сполучник не може вживатися так часто.
“А чи не повторюються букви ZZ в якомусь одному слові?”
Павло почав пригадувати румунські слова з цими подвоєними літерами. Просидів цілий вечір, але так нічого й не підібрав.
Йоргу, звичайно, знайшов би когось, хто зміг би прочитати шифровку. Та через арешт Фаніки вони перестали зустрічатися. А про все помічене і почуте в підземній галереї треба негайно сповістити кудись далі. Якби Павло знав адресу свого товариша по підпіллю, то не вагаючись порушив би заборону і через Джіка домовився б про зустріч. Мунтяну був певен, що за ним не стежать. Але юнак не знав, де знайти Йоргу, і через те доводилось чекати якогось повідомлення.
На другий день після арешту Фаніки Йоргу сказав:
— Коли все буде добре, я обізвуся.
Про самого Фаніку Павло теж нічого не знав. У майстерні настали тривожні дні, Фраціла вже поводився зухвало. Приходив на роботу п’яним і нічого не робив, полишаючи свою норму на інших, а бідолаха Олару не смів і писнути.
Заклопотаний новими турботами, Павло якось забув про заплутані обставини смерті свого брата.
А от у неділю, повернувшись думкою до тих, що були причетні до загибелі Грігоре, одразу пригадав запрошення Султани. Вона ж кликала його в корчму.
Хлопець сильно здивувався, заставши в “Добруджі” Горе. З цим балакучим юнаком він познайомився в перукарні, куди заходив стригтися. Потім вони випадково зустрілися кілька разів на вулиці, а згодом почали бачитися частіше. Горе хоч і неохоче, але розповів про нещасний випадок, після якого він став кульгавим, і це здружило їх. Павло зрозумів, що веселість перукаря вдавана. Горе швидко схоплював те, що Мунтяну розповідав йому про людей і життя. Як зовсім недавно він повідомив Йоргу, Горе погодився переховувати в своїй кімнаті книги та примірники газети “Роминія лібера”. Це було перше випробування для того, хто мав згодом стати борцем проти фашизму.
Як і минулого разу, Павло переступив поріг корчми Чунту зразу ж після обіду, сподіваючись, що там у цю пору нікого не буде. Але за столиком уже сиділи ті два дідугани, яких Чунту недавно випроводив з корчми. Здавалось, ніщо не змінилось там за цей час. З стелі звисали ті самі липкі смужки паперу, на відвідувачів чекали вільні столи і триногі стільці, та сама картина висіла на стіні, в мутному дзеркалі, як і раніше, відбивалися портрет Антонеску та листівка з суворим попередженням, що за недозволені розмови можна потрапити на п’ять років до тюрми. Час, здавалося, зупинився.
Тільки присутність Горе була несподіванкою. Хлопець, сидячи під стіною, тринькав на мандоліні, наспівував пісеньку і не спускав очей з Султани. А вона стояла біля нього і слухала, похиливши голову на ліве плече, так само як це робив Чунту, визираючи з-за прилавка.
Горе час від часу обривав спів, щоб сьорбнути капи, а потім вів далі:
Саме в цей час увійшов Павло. Перукар сидів спиною до дверей і не спускав очей з Султани. Побачивши, як вона зарум’янилась, заспівав ще ніжніше: