Основи кримінально-правової кваліфікації

Крім додаткових підстав кваліфікації, які мають нормативний характер (є правовими нормами чи нормами моралі, нормами громадських організацій тощо), можуть бути виділені й підстави ненормативного характеру. До них відносяться прецедент та акти офіційного тлумачення правових норм.

Роль прецеденту при застосуванні кримінально-правових норм неоднозначно оцінюється в теорії кримінального права. Загальноприйнятий підхід полягає в тому, що в вітчизняній системі права, як і в інших правових системах, що відносяться до сім'ї континентального права, прецедент не відіграє ролі джерела права, не повинен прийматися до уваги при його застосуванні. Видається, що категоричне неприйняття прецеденту не відповідає існуючій правозастосовній практиці, суперечить цілям забезпечення правильного і одностайного застосування закону.

Ще однією з додаткових підстав кримінально-правової кваліфікації є акти офіційного тлумачення кримінального закону, які дозволяють запровадити однакове в межах держави розуміння правових норм, усунути виявлені в них неясності.

Разом із тим на сьогодні в Україні чітко і однозначно не вирішено статус найпоширенішого джерела актів офіційного тлумачення права, якими є постанови Пленуму Верховного Суду України. Відповідно до ч. 2 ст. 147 Конституції України єдиним органом, який дає офіційне тлумачення законів України є Конституційний Суд України. В той же час п. 2 ч. 2 ст. 47 Закону України від 7 лютого 2002 р. “Про судоустрій України” передбачає, що Верховний Суд України ”дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства”. На відміну від положень раніше чинного аналогічного закону від 5 червня 1981 р. він не передбачає, що такі роз’яснення є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, що застосовують закон, з якого дано роз'яснення. Однак, по суті, роз’яснення пленуму Верховного Суду України виступають актами тлумачення закону і, переважно, оцінюються як загальнообов’язкові. Хоча існує і протилежна позиція, відповідно до якої позиція Верховного Суду України, навіть виражена в постанові його Пленуму, не є обов’язковою при вирішенні конкретних справ. Невизначеність статусу постанов Пленуму Верховного Суду України, в яких даються роз'яснення з питань кримінально-правової кваліфікації, принижує їх роль, приводить до того, що в процесуальних документах на них посилаються винятково рідко, своєї функції додаткової підстави кваліфікації вони, по суті, не виконують.