Precedent UA — 2015

Суд встановив, що заявники були піддані катуванню та розслідування скарг заявників щодо цього не було ретельним і незалежним, а також не відповідало вимогам оперативності, йому бракувало громадського контролю; право заявників на власність було порушено, так як хаотичність та швидкість перевезення заявників з колонії до слідчих ізоляторів позбавили їх можливості зібрати свої особисті речі та підготуватися до переїзду.

Представник заявника в Суді: адвокат Аркадій Бущенко.

Суд визнав порушення статті 3 Конвенції, статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 3, 28, 63 Конституції України, статті 18, 106 Кримінально-виконавчого кодексу 2003 року, статті 4, 25, 94,97, 99–1,236–1,236–2 Кримінально-процесуального Кодексу України, п. 58, розділу ІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені Наказом № 275 Державного Департаменту з питань виконання покарань від 25 грудня 2003 року, п. п. 27.4, 35, 36, 37, 38, 40, 41, 43, 50, 50.2, 50.3 Інструкції з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань, затвердженої Наказом № 205 Державного Департаменту з питань виконання покарань від 22 жовтня 2004 року (документ з обмеженим доступом, наданий Урядом за запитом Суду), п. п. 4.4, 4.6, 4.8 Положення «Про підрозділах спеціального призначення», затверджене Наказом № 167 Державного Департаменту з питань виконання покарань від 10 жовтня 2005 року.

Основні тези:

«Суд підкреслює, що кожного разу, коли засудженні отримують тілесні ушкодження в результаті операцій спецпідрозділів у в'язниці, органи державної влади зобов'язані виконати своє позитивне зобов'язання відповідно до статті 3 — оперативно провести ретельне медичне обстеження ув'язнених» (§ 264)