Тринадцята легенда
- Автор: Сеттерфилд Диана
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-343-555-8
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Тринадцята легенда». Краткое содержание книги:
Допитливій та кмітливій Марґарет доведеться не лише розгадати загадку «тринадцятої легенди», але й зустрітися зі своєю сестрою-близнючкою… яка померла при народженні.
Міс Вінтер прокашлялася, готуючись почати.
— Ізабель Енджелфілд була не така, як усі.
На якусь мить здалося, що голос утік від неї, й вона здивовано замовкла. Потім заговорила знову, але вже з обережністю, наче побоюючись, що голос знову втече.
— Ізабель Енджелфілд народилася під час зливи з буревієм.
І знову раптова втрата голосу.
Міс Вінтер настільки звикла приховувати правду, що та в ній атрофувалася. Письменниця зробила один фальстарт, потім іще один. Але, як талановитий музикант, що після багатьох років без практики врешті-решт знов опановує свій інструмент, так і вона — після численних спроб — оволоділа своїм голосом.
І розповіла мені історію про Ізабель і Чарлі.
Ізабель Енджелфілд була не така, як усі.
Ізабель Енджелфілд народилася під час зливи з буревієм.
Наразі неможливо сказати, чи був якийсь зв'язок між цими двома фактами. Але коли через двадцять п'ять років Ізабель удруге покинула дім, то люди в селі замислилися й таки пригадали оту нескінченну зливу в день, коли вона з'явилася на світ. Дехто згадав — так чітко, наче це сталося вчора, — що лікар спізнився через повінь, бо річка вийшла з берегів. Інші — без тіні сумніву — твердили, що пуповина обмоталася навколо шиї немовляти, ледь не задушивши дівчинку ще до народження. Так, це були дійсно важкі й трагічні пологи, бо хіба ж з ударом шостої години, відразу після того як лікар задзвонив у дзвоник, сповіщаючи про народження дівчинки, — хіба ж не покинула її мати цього світу, перейшовши у потойбічний?.. Тож якби погода була гарна, якби лікар прибув раніше, якби пуповина не позбавила дівчинку повітря, якби її мати не померла…
Якби, якби… Міркувати в такий спосіб — безглуздість. Іззабель з'явилася на цей світ так, як з'явилася, — і додати з цього приводу більше нема чого.
Немовля — більше несамовитого крику, ніж людини, — залишилося без матері. Здавалося, що воно може залишитися й без батька. Джордж Енджелфілд цілковито занепав духом: він замкнувся у бібліотеці й навідріз відмовився виходити. Могло здатися, що це вже занадто: десяти років подружнього життя загалом буває достатньо для того, щоб вилікуватися від кохання до дружини, але Енджелфілд був дивак, та й годі. Він кохав свою дружину — свою дратівливу, лінькувату, егоїстичну і вродливу Матильду. Він любив її дужче, ніж своїх коней, і навіть дужче, ніж свого собаку. Що ж до сина Чарлі, дев'ятирічного хлопчака, то про нього Джордж ніколи не думав узагалі.
Зазнавши непоправної втрати, Джордж Енджелфілд, мало не божевільний від горя, цілими днями сидів у бібліотеці, відмовляючись від їжі й не бажаючи нікого бачити. Там він і ночував, на кушетці; але не спав, а витріщався почервонілими очима на місяць. Так тривало багато тижнів. Його бліді щоки ще дужче зблідли; він схуд і, здавалося, геть відучився розмовляти. З Лондона викликали досвідчених лікарів. Прийшов і пішов священик. Через брак хазяйської любові врізав дуба собака — та Джордж Енджелфілд цього майже не помітив.
Зрештою Хазяйці все це страшенно обридло. Вона взяла з колиски манюню Ізабель і понесла її нагору. Рішучою ходою проминувши дворецького і проігнорувавши його протести, вона без стуку увійшла до бібліотеки. Так само рішучим кроком наблизилася вона до столу і, не промовивши ані слова, плюхнула дитинча прямісінько в руки отетерілого Джорджа Енджелфілда. Потім гордо повернулася до нього спиною і вийшла, грюкнувши дверима.
Дворецький був рушив до кімнати, маючи намір забрати дитя, але Хазяйка погрозливо піднесла палець і проси чала: «Ані руш!» Той був настільки ошелешений, що послухався команди. Уся челядь зібралася біля дверей бібліотеки, перезираючись і не знаючи, що сказати. Але вагома переконливість Хазяйчиного наказу паралізувала їх. Вони так і не наважилися нічого вдіяти.
У виснажливому очікуванні минув день, і ось надвечір до дитячої кімнати увірвалася засапана молодша служниця й вигукнула: «Він вийшов! Пан Енджелфілд вийшов!»
Спокійно, нікуди не поспішаючи, Хазяйка зійшла униз послухати, що сталося.
Годинами слуги стояли у залі, прислухаючись і підглядаючи крізь замкову шпарину. Спочатку їхній хазяїн просто сидів і спантеличено витріщався на дитину. Немовля крутилося й белькотіло. Зачувши, як трохи згодом Джордж Енджелфілд у відповідь заворкотів і захихикав, слуги здивовано перезирнулися. Але ще дужче вони здивувалися, коли почули з-за дверей бібліотеки колисанку. Потім настала тиша — немовля, вочевидь, заснуло. Як розповідали слуги, батько дивився на доньку, не відводячи очей. Згодом вона прокинулася й заплакала, бо зголодніла. Її вереск ставав дедалі пронизливішим, і врешті-решт двері розчинилися.