Чинність і дія кримінального закону в часі
- Автор: Пономаренко Юрий Анатольевич
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «Чинність і дія кримінального закону в часі». Краткое содержание книги:
2.2. Набуття чинності кримінальним законом
Кримінальний закон починає своє існування з моменту набуття ним чинності[182], яке в правознавчій літературі називається завершальною стадією законодавчого процесу[183], що відбувається поза Парламентом і здійснюється Президентом України[184]. Відповідно до частини 2 статті 94 КК України, Президент України, отримавши від Голови Верховної Ради України прийнятий Парламентом закон, “протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його…”. Відповідно до частини 5 цієї ж статті “закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування”. Останній припис фактично повторений законодавцем у частині 1 статті 4 КК України стосовно порядку набуття чинності кримінальними законами. В ній встановлюється, що “Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування”.
Таким чином, відповідно до положень Конституції України та КК України, для того, щоб кримінальний закон набув чинності, повинна мати місце сукупність двох обставин. По-перше, такий закон повинен бути офіційно оприлюднений, по-друге, з моменту офіційного оприлюднення повинен сплинути певний строк, визначений Конституцією України або самим законом. Тільки за дотримання цих двох умов закон набуде чинності. І навпаки, у разі відсутності (порушення, не дотримання) хоча б однієї з них, прийнятий Верховною Радою України закон не можна вважати чинним. Сказане зумовлює необхідність окремого дослідження кожної з двох обов’язкових умов набуття чинності кримінальним законом.
Отже, першою такою умовою є офіційне оприлюднення прийнятого Верховною Радою України закону, яке, відповідно до Конституції України, здійснюється Президентом України. Необхідність дотримання цієї умови набуття законами чинності є визначним досягненням розвинутих демократій. У сучасному розумінні вона з’явилася у період формування ліберально-демократичної парадигми права, яка протистояла середньовічним юридичним канонам, що допускали застосування невідомих суспільству законів[185]. Її обстоювали і аргументували у своїх трудах визначні мислителі ще XVІІІ-XІX століть. Зокрема Г.В.Ф. Гегель писав: “право торкається свободи – найбільш достойного і найбільш священного в людині, і вона сама, оскільки воно для неї обов’язкове, повинна знати його”[186]. Отже, робив він висновок, “зобов’язання кожного відносно закону містить у собі … необхідність того, щоб закони були доведені до загального відома”[187]. З огляду на те, що кримінальні закони встановлюють можливість найбільш сурового обмеження прав людини, а в сфері кримінального права протиріччя інтересів особи та держави набуває найбільшої гостроти, визначні юристи-гуманісти минулого часто спеціально акцентували на обов’язковості оприлюднення саме кримінальних законів. Так, на необхідність визначення злочинів та покарань лише відомими населенню законами неодноразово вказував Ш.Л. Монтеск’є[188], а Є. Бентам прямо називав недійсним покарання, призначене хоча й на підставі закону, але такого, що належним чином не доведений до відома осіб, щодо яких він повинен діяти[189].
182
Конституція України в одних випадках говорить про "набрання чинності" (частина 5 статті 94), в інших – про "набуття чинності" (стаття 160). Конституційний суд України в одному із своїх рішень відзначив, що “словосполучення "набуває чинності" у статті 160 і словосполучення "набирає чинності" у частині п'ятій статті 94 Конституції України мають синонімічні значення” (Див.: У справі за конституційним зверненням Барабаша Олександра Леонідовича щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України): Рішення Конституційного Суду від 3 жовтня 1997 року // Офіційний вісник України. – 1997. – № 42. – С. 59-62). У зв’язку з цим, названі терміни використовуються мною як рівнозначні.
183
Див.: Опубликование нормативных актов / С.В. Боголюбов, М.Н. Николаева, А.С. Пиголкин, Р.М. Романов. Под ред. А.С. Пиголкина. – М.: Юридическая литература, 1978. С. 7.
184
Див.: Воронов Н.П. Вопросы законодательной деятельности Верховного Совета Украины // Правовое регулирование государственного строительства в Украине и проблемы совершенствования законодательства: Крат. тез. докл. и сообщ. межрегионал. научн. конф. молод. ученых и соискателей. – Харьков: Украинская юридическая академия, 1992. С. 37-38.; Коментар до Конституції України / В.Б. Авер’янов, В.Ф. Бойко, В.І. Борденюк та ін.; Ред. кол.: В.Ф. Опришко (голова), М.Ф. Верменчук, Л.Є. Горьовий та ін. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998. С. 221.
185
Наприклад, основним джерелом кримінального права Японії до 1868 року були “Сто законів 1742 року”, укладачі яких керувалися конфуціанським принципом: “Народ не повинен знати законів, а лише підкорятися їм”, поділяючи при цьому концепції давньокитайського права, відповідно до яких невідомість майбутнього покарання сильніше утримує від вчинення злочину, ніж точне знання певного покарання (Див.: Пионтковский А.А. Уголовная политика Японии. – М.: Советское законодательство, 1936. С. 7).
186
Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. С. 253.
187
Там само. С. 252.
188
Див.: Монтескье Ш. О духе законов. // Монтескье Ш. Избранные произведения. – М.: Госюриздат, 1955. С. 231, 233, 238, 318, 325.
189
Див.: Бентамъ І. Избранныя сочиненія. Томъ первый. – СПб.: Изданіе “РУССКОЙ КНИЖНОЙ ТОРГОВЛИ”, 1869. С. 169.