Українські жінки у горнилі модернізації
- Автор: Кісь Оксана, Байдак Мар’яна
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-3177-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Українські жінки у горнилі модернізації». Краткое содержание книги:
Книга проливає світло на таємниче і, без перебільшення, героїчне минуле українського жіноцтва, торкається ключових питань, відповіді на які унаочнюють причини, що зробили українських жінок такими, якими вони є.
Та це були тільки перші, вкрай важливі кроки на шляху професійної освіти та праці жіноцтва, що поклали початок змінам гендерних і соціальних ролей жінок й знаменували їхній вихід за рамки сімейного кола. Право на навчання та працю, нехай і обмежене, зумовлювало збільшення кількості жінок, які самостійно заробляли на життя або робили власний внесок у забезпечення родини. Водночас їхня праця ставала суспільно значущою.
Від вільнослухачок імперських університетів до закордонних докторів наук
У період освітньої реформи та створення перших всестанових навчальних закладів у Російській імперії майже одразу постало питання вищої освіти для жінок. Саме в цей час відбувалися перші спроби окремих жінок потрапити до університетських аудиторій, а частина з тих, хто закінчував середні школи, виявила бажання навчатися далі. Слід враховувати також суспільне піднесення, яке охопило натхненних ліберальними реформами інтелектуалів, їхнє бажання прислужитися народу та країні: такими настроями жила молодь 1860-х — початку 1870-х років, і жінки не становили винятку. До романтичних намірів додавалася й цілком прагматична потреба різночинських верств і дворянства, бідніша частина якого після скасування кріпацтва позбувалася засобів для існування, самостійно працювати й заробляти.
Бурхливий розвиток природничих і медичних знань підсилював інтерес молоді до цих наукових царин: нові відкриття, здавалося, незабаром мали змінити навколишній світ та уявлення про нього. Те, що початковим імпульсом для багатьох перших курсисток, які вчилися на світанку вищої жіночої освіти, ставала не просто цікавість до знань, а й своєрідний «дух епохи», означила, назвавши це «настроєм» («настроением»), майбутня революціонерка Віра Фігнер, яка в 1870-х роках вивчала медицину в Швейцарії: «Не мысль о долге народу, не рефлектирующая совесть кающегося дворянина побуждали меня учиться, чтоб сделаться врачом в деревне. Все подобные идеи явились позднейшим наслоением под влиянием литературы. Главным же двигателем было настроение. Избыток жизненных сил, не осознанных, но пронизывавших все существо, волновал меня, и радостное ощущение свободы после четырех стен закрытого учебного заведення рвалось наружу» (В. Фигнер, «Запечатленный труд», т. 1).
Це прагнення освіти було, однак, характерним не лише для мешканок Російської імперії. «Освітній похід» жіноцтва заради здобуття вищої освіти став першою формою жіночого руху загалом, він охопив країни Європи та США, де в середині XIX ст. склалася система класичної університетської освіти. Питання вищої освіти, хоча й не без труднощів, у більшості випадків вирішувалося поступовим допуском жінок до навчання в університетах. Однією з перших і найліберальніших у цьому сенсі країн була Швейцарія, котра вже в 1860-х роках дозволила жінкам, зокрема й іноземкам, ставати повноправними студентками. До кінця XIX ст. цей приклад наслідувала більшість європейських країн.
Особливістю Російської імперії, котра, на відміну від більшості країн Європи, до 1905 р. лишалася абсолютною монархією без можливості громадської й політичної діяльності для підданих обох статей, було те, що змагання за право на освіту було практично єдино можливою формою жіночого руху та сферою здобуття прав. Для молодих жінок і дівчат, які, подібно до однолітків-чоловіків, захоплювалися актуальними суспільно-політичними ідеями, фактично існував вибір між нелегальною політичною активністю (аж до терористичної боротьби — шлях, який обрали революціонерки-терористки Віра Засулич і Софія Перовська) та цілком легальним змаганням за здобуття освіти. Щоправда, були й ті, хто, як уже згадана Віра Фігнер, поєднував обидва шляхи.
Початкова перспектива проникнення жінок в університети здавалася обнадійливою: наприкінці 1859 р. першій вільній слухачці (Наталії Корсіні) було дозволено слухати лекції в Санкт-Петербурзькому університеті; її приклад незабаром наслідували інші. Уже в наступному, 1860 р. київська преса повідомила, що група жінок звернулася до ради професорів Університету Святого Володимира з проханням по дозвіл на відвідування їхніх лекцій, і така практика була можливою в разі офіційної згоди професорів. Незабаром поява жінок в аудиторіях стала досить поширеним явищем, яке привернуло увагу уряду.
Міністерство народної освіти в 1861 р. звернулося до професорських рад університетів із запитом про те, чи можуть жінки відвідувати університетські заняття нарівні з чоловіками, за яких умов та чи допускати таких жінок до здобуття вчених ступенів і які права надати в разі їх здобуття. Відповіді факультетських рад Університету Святого Володимира у Києві були позитивними: усі чотири факультети висловилися за допущення жінок в університет студентками на тих самих засадах, що й чоловіків, а три факультети — історико-філологічний, фізико-математичний та медичний — визнали можливим здобуття жінками вчених ступенів із відповідними правами подальшої наукової та викладацької діяльності. Лише професори-юристи визнали такий крок недоцільним, оскільки «майже всі права, котрі може надати вчений юридичний ступінь, за нинішніх умов, є недоступними для жінок». Цілком позитивним щодо навчання жінок в університетах та здобуття ними вчених ступенів було й рішення ради професорів Харківського університету. Попри те що більшість професорських рад була такої самої думки, уряд став на позиції Московського та Дерптського (Тартуського) університетів, які висловилися проти подібних намірів. Ухвалення Університетського статуту 1863 р. поклало край практиці вільного відвідування лекцій жінками.