Українська усна народна творчість

Поширені образи кмітливого селянина, якому вдається перехитрити вельмож («Як селянин доїв цапів», «Розумний бідак та ненажерний багатир», «Дотепний жарт»); хитрого солдата, який, щоб провчити хабарників, просить у пана в нагороду сто палиць, якими «наділяє» вартових-здирників («Нагорода»), або просить у царя стару кульбаку від сідла з дарчим листом, а потім відбирає у пана маєток із назвою Стара Кульбака («Як солдат царя обдурив»).

Сюжет багатьох суспільно-побутових казок будується на основі конфлікту між наймитом та господарем. Ця група казок має значну кількість варіативних змін, заміщень окремих епізодів. Наймит у них завжди виявляється спритнішим, ніж господар. Він з'їдає одразу сніданок, обід і вечерю та лягає спати, бо після вечері вже ніхто не працює; робить вигляд, що він косить, оскільки до того господар казав робити вигляд, що вони обідають; коли його змушують працювати вночі, оскільки «місяць — брат сонця», він, прийшовши за платнею, до торби, у яку господар насипає йому муку, прив'язує мішок і говорить, що «мішок — брат торби».

Багато сюжетів та мотивів цієї тематичної групи відомі й іншим східнослов'янським народам (про слугу, що вимагає буквально виконувати умови найму, змушуючи хазяїна його одягати та годувати; про наймита, який доходить до абсурду, буквально виконуючи доручення господаря; про пана, який хоче продовжити день, і для цього крутить ручку машини, створеної хитрим селянином, від чого день здається йому довгим і т. п.).

Надзвичайно поширені в українській усній словесності казки, центральною постаттю яких є шахрай. Часто це образ дурника, якому завжди щастить. Він, приміром, продає панам візок, що нібито сам їде; горщик, що сам варить кашу; палку, що має «оживляти» мертвих тощо («Про Івана-дурника»). Інколи це мужик чи мужичий син, що кілька разів підряд обдурює одного і того ж багача, просячи коней, аби наздогнати злодія («Як мужик пана дурив»), чи пропонує йому купити лопату, яка подвоює гроші («Казка про двох шахраїв»); краде за згодою власника його коней, волів, гроші, дорогоцінності чи панянку («Три ремесла»); чи веде панів на той світ у гості, топлячи в річці («Як Іван водив панів на тамтой світ»). Нерідко неперевершеним шахраєм в українських народних казках виступає хитрий циган. Широковідомі також мотиви про те, як спритніший шахрай зумів перехитрити такого ж злодія, як він сам («Казка про двох шахраїв»). Значно рідше така роль відводиться жінкам. Вони у цих творах вдаються до хитрощів радше, щоб захистити себе та свою честь, провчити причеп та набридливих залицяльників, але не без вигоди для себе («Як розживалась царська дочка за шевцем», «Попівське залицяння»).