Вовк-тотем
- Автор: Жун Цзян
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7541-3
- Переводчик: Надія Кірносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вовк-тотем». Краткое содержание книги:
Китай часів «культурної революції», середина 60-х років XX століття. Чень Чжень, представник молодої китайської інтелігенції, потрапляє у Внутрішню Монголію — одну з найвіддаленіших і самобутніх провінцій Китаю. Хлопець оселяється в юрті старого монгола Біліґа. Від нього Чень дізнається, що з давніх-давен монголи поклонялися вовку-тотему, який, за їхніми уявленнями, символізує перемогу духу над силами стихій, дає можливість існувати в екстремальних умовах. Поживши серед холодного степу, Чень Чжень поступово відкриває для себе дивовижний, але простий світ кочовика, побудований на протистоянні людей і вовків...
Чень спочатку дав Вовчику понюхати лещата і навіть погратись із ними. А коли Вовчик утратив пильність щодо них, Ян Ке розкрив його пащу, а Чень Чжень обережно, але й якомога швидше, відкусив гострі кінчики на чотирьох його іклах. Вийшло відтяти приблизно одну четверту кожного зуба — ніби перекусити лещатами кінець гвинтика. Хлопці спочатку думали, що «відкусити ікла вовкові» — це те саме, що й «виривати зуби з пащі тигра»,[158] тому приготувались навіть зв’язати Вовчика, якщо той почне вириватись, і робити йому «операцію» насильно. Однак їм вдалося провести цю «операцію» менше, ніж за хвилину, й зовсім не поранивши малого. Той тільки облизав свої згрубілі ікла, однак не відчув якогось збитку для себе в цьому. Хлопці помалу відпустили Вовчика й хотіли у винагороду дати йому щось смачненьке, однак побоялись, що при кусанні рани болітимуть, тож вимушені були відмовитись від цієї ідеї.
Чень і Ян зітхнули з полегшенням: тепер можна було не боятись, що вовк покусає людей. Однак самі вони ходили кілька днів, мов розчавлені. Ян Ке казав:
— Позбавити вовка гострих ікол — це ще жорстокіше, ніж позбавити чоловіка дітородного органа.
Чень також дещо розгублено питав себе:
— Чому це мені здається, що ми все далі й далі віддаляємося від наших початкових намірів у вихованні вовка?
Хлопці також дуже шкодували, що довелось віддати Сяо Пену три гарні книжки. З усіх молодих інтелігентів, яких приїхало на пасовище більше ста, тільки Чень і Ян привезли із собою кілька валіз класичних творів «феодалізму, капіталізму та ревізіонізму». Найбільш божевільні політичні потрясіння минули для них два роки тому, а сіре й одноманітне скотарське життя змусило молодих інтелігентів, мов голодних і спраглих, почати потайки читати заборонені книжки. Тому варто було тільки позичити комусь книжку, як уже можна було й не сподіватись отримати її назад. Однак Чень Чжень вимушений був позичати… Якби хтось із трьох керівників дізнався, що Вовчик укусив людину, Бао Шуньґуй відразу б убив малого. Однак класичні твори виявились дуже корисними, і дійсно дуже довгий час ніхто на бригаді не знав, що Вовчик укусив Ченя.
28
Шимін (Тан Тай-цзун. — Цзян Жун), після того як підняв війська, провів декілька десятків битв поспіль, у яких зазвичай особисто очолював своїх солдатів і з легкою кавалерією заглиблювався у війська ворога. Хоча при цьому він безліч разів наражався на велику небезпеку, стріли й леза ворога оминали його, не ушкоджуючи.
…Шимін особисто вбив декілька десятків ворогів, утратив обидва ножі, усі рукави його були в крові, однак він скинув їх і повернувся в бій. Воїнство його батька при цьому знову підбадьорилось.
Володар (Тан Тай-цзун. — Цзян Жун) сказав: «…Звичним способом використовувати війська є такий: якщо бачиш сприятливий момент — швидше наступай, а якщо бачиш несприятливий момент — швидше тікай».