Війна і мир 1-2

— А, підозрив, здається, — сказав недбало Ілагін. — Що ж, графе, поцькуємо!

— Авжеж, під'їхати треба… то що ж, разом? — відповів Микола, вглядаючись у Єрзу і в червоного дядечкового Ругая, у двох своїх суперників, з якими ще ні разу йому не вдалося порівняти своїх собак. «Ну що як з вух обірвуть мою Милку!» — думав він, поруч з дядечком та Ілагіним прямуючи до зайця.

— Дорослий? — питав Ілагін, під'їжджаючи до мисливця, який підозрив, і не без хвилювання оглядаючись і свистом підкликаючи Єрзу…

— А ви, Михайле Никаноровичу? — звернувся він до дядечка. Дядечко їхав насупившись.

— Чого мені тикатись! Адже ваші — чисте діло марш! — по селу за собак плачено, ваші тисячні. Ви поміряйте своїх, а я подивлюся.

— Ругай! На, на! — крикнув він. — Ругаєчку, — додав він, мимоволі цим зменшеним висловлюючи свою ніжність і надію, яку він покладав на цього червоного пса. Наташа бачила і відчувала хвилювання, що його приховували ці два старики і її брат, — і сама хвилювалась.

Мисливець на пагорку стояв з піднятим гарапником, пани ступою під'їжджали до нього; гончаки, що йшли на самому обрії, завертали вбік від зайця; мисливці, не пани, теж від'їжджали. Усе просувалося поволі і статечно.

— Куди головою лежить? — спитав Микола, під'їжджаючи кроків на сто до мисливця, який помітив зайця. Але не встиг ще мисливець відповісти, як русак, чуючи мороз на завтрашній ранок, не влежав і схопився. Зграя гончаків на змичках з ревом полетіла згори за зайцем; з усіх боків хорти, що не були на шворах, кинулись на гончаків і до зайця. Всі ці неквапливі у просуванні мисливці-вижлятники з вигуками «стій!», збиваючи собак, псарі з вигуком «бери!», скеровуючи собак, — помчали полем. Спокійний Ілагін, Микола, Наташа і дядечко летіли, самі не знаючи як і куди, бачачи тільки собак та зайця і боячись тільки загубити з очей навіть на одну мить хід цькування. Заєць трапився здоровий і прудкий. Схопившись, він не відразу поскакав, а повів вухами, прислухаючись до крику і тупоту, що залунав раптом з усіх боків. Він стрибнув разів з десять не швидко, підпускаючи до себе собак, і нарешті, вибравши напрям і зрозумівши небезпеку, приклав вуха і полетів чимдуж. Він лежав на стерні, але попереду були вруна, на яких було грузько. Два собаки мисливця, який помітив зайця, бувши найближче, перші впилися очима і пішли в гонитву за зайцем; але ще далеко були від нього, як з-за них вилетіла ілагінська червоноряба Єрза, наблизилась на собаку відстані, зі страшенною швидкістю наддала, націлившись на хвіст зайця, і, думаючи, що вона схопила його, покотилася сторчма. Заєць вигнув спину і наддав ще прудкіше. З-за Єрзи вихопилась широкозада Милка і швидко стала наздоганяти зайця.