Роман юрби
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Роман юрби». Краткое содержание книги:
Ні, сьогодні винятково несприятливий і нещасливий день, тож Коля-рибалка не мав уже сили орудувати пилкою, сокирою і молотком, поскладав інструмента і рушив з двору, ясна річ, наштовхнувшись на одну з жінок – була це котоподібна, себто Вадимова жінка, що йшла з котярою на грудях, і обоє лагідненько собі муркали.
– Щось ти сьодні рано кинув роботу? – сказала жінка-кішка, чи жінка з кішкою.
– Не робиться, – показав зуби Коля. – Хочу на річку скакнути, сьогодні мені риба снилася.
– Жива чи мертва? – поцікавилася жінка-кішка.
– Жива, – сказав Коля-рибалка.
– Це поганий сон, – мовила жінка-кішка з котярою на грудях. – Мертва – то ще гірший, а жива тоже погано. Нє, це і поганий сон...
– Через це мені й не працюється.
– На річку луччо не ходи, Коль, – сказала жінка-кішка, і Коля-рибалка раптом розширив на неї очі: була не така вже й молода, але ще цілком придатна.
– То може, ти мене до себе в гості покличеш? – спитав, стрільнувши бісиком, Коля.
– Отак уже й зразу, – засміялася жінка й пішла геть.
“Клюнула!” – захоплено й задоволено подумав Коля-рибалка і, обернувшись, промацав поглядом налиті литки й фігурний задок, що мирно коливався собі через двір.
Це поправило йому настрій, і Коля тут-таки вирішив: коли відпочине сам та й коли уляжеться пух цієї історії, можна буде спробувати кинути камінця в того городчика. Але до роботи сьогодні він повернутися не міг, зрештою, й плати сьогодні не братиме, тож вискочив із хвіртки Ластів’ячого Гнізда і йому в очі, як величезна риба, радісно й заклично блиснула тисячею іскристих очей річка.
10
На щастя, Вася Равлик був сьогодні на другу зміну, отже роздобути толь проблеми великої не буде, в одному тільки треба було остерегтися: чи не стежить за ним вулична нишпорка Людка. Загалом, останнім часом Людка вела себе дивно: вже не моталася вулицею від однієї сусідки до іншої, не висиджувала на знаменитому камені з рябою Надькою, куцою Наталкою, Магаданшею чи таксистихою; її взагалі на вулиці стало ніби й непомітно, і Шурка Кукса був тим трохи стурбований, безпечніше-бо себе почуваєш, коли нишпорка на очах; коли ж ні, починаєш підозрювати, що вона знайшла якісь невідомі способи стеження, десь такі, як підзорна труба рябої Надьки. Але підзорної труби вночі він не боявся, а от що чекати від Людки конечно не знав. Тому здолав цю проблему просто; вирішив сам до Людки зайти, тим більше, що вони були однокласники, і вже це давало йому таке право; скаже, мовляв, що зустрівся з тим і тим із їхніх однокласників, тим більше, що з одним із них він таки справді зустрівся. Отож Шурка зайшов у хвірточку, що вела в маленький засаджений квітами палісадничок і постукав у двері з облізлою фарбою. Людка була вдома, щойно повернулася з роботи, на Шурчин візит здивувалась, а по тому вони мило потеревенили про однокласників.
– Що це тебе на вулиці не видно? – спитав Шурка. – Не заслабла?
– Набридла мені та вулиця, – байдуже проказала Людка – Шию тут дещо.
І справді, біля стола стояла швальна машинка для ніг, відкрита і з якоюсь тканиною, затисненою лапкою.
– Да, – філософічно сказав Шурка, – старі ми стаємо.
– Ти, мо’, й стаєш, а я ні, – відрізала весело Людка. – І досі волам хвости крутиш?
– Нє, – сказав Шурка. – Вже буду устраюваться.
– А до Юльки стежечку топчеш?
– Ну, шо ти таке кажеш, Люд! – обурився Шурка. – Вона найняла мене двері їй уставить. Два дні я в неї робив – і все!