Конституція України. Науково-практичний коментар
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-243-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституція України. Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
До складу авторського колективу ввійшли провідні вітчизняні науковці, академіки та члени-кореспонденти Національної академії правових наук України, народні депутати України, керівники центральних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних органів.
Для суддів, працівників правоохоронних органів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, науковців, викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів, а також широкого кола читачів.
Вартим уваги є й той факт, що в Законі України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» встановлений інший, порівняно зі ст. 74 Конституції, перелік питань, що не можуть бути предметом референдуму: «На всеукраїнський референдум не виносяться питання, віднесені законодавством України до відання органів суду і прокуратури; питання амністії та помилування; питання про вжиття державними органами України надзвичайних і невідкладних заходів щодо охорони громадського порядку, захисту здоров’я та безпеки громадян; питання, пов’язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України» (ч. 3 ст. 5 Закону).
Встановлення додаткових, не передбачених Основним Законом обмежень щодо використання форм безпосередньої демократії слід було би, на перший погляд, визнати неконституційним кроком. Однак по суті норма ч. 3 ст. 5 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» побудована за логікою правової позиції Конституційного Суду України, процитованої раніш із Рішення від 27 березня 2000 р. № 3-рп/2000, в частині необхідності врахування при визначенні можливості проведення референдуму з того чи іншого питання конституційного принципу «здійснення органами державної влади своїх повноважень у межах, встановлених Конституцією України» та принципів правової держави.
Тому сьогодні можемо констатувати, що перелік питань, які не можуть бути винесені на всеукраїнський референдум, сформульований у ст. 74 Конституції України, ч. 3 ст. 5 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» та Рішенні Конституційного Суду України від 27 березня 2000 р. № 3-рп/2000.
Розділ IV Верховна Рада України
Стаття 75.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.
Коментований припис містить визначення Верховної Ради України як парламенту України.
Термін «парламент» має своє коріння в латинській мові: «parlamentum» — співбесіда, переговори від латинського слова «parlare» — говорити. У середні віки цей термін використовувався в різних значеннях: в Італії як назва народних зібрань, на яких право виступати мали всі громадяни, в деяких інших країнах як назва консультативного органу при монархові, де говорили, надаючи поради монарху, у Франції як назва провінційних судів.
Батьківщиною парламенту в його сучасному розумінні вважають Великобританію, де влада короля в XIII—XIV ст. була обмежена зібранням крупних феодалів (лордів), вищого духовенства, представників міст і сільських територій. Поступово утвердилася думка, що тільки такий орган як представництво всього народу може приймати закони — нормативні акти, в яких втілюється воля народу.
Сучасний парламент у демократичній державі має ряд важливих ознак. Це верховний орган держави (1); створений на основі того чи іншого способу представництва народу (2); такий, що виражає його суверенну волю (3); визначаючий засади внутрішньої і зовнішньої політики держави (4); який приймає закони — акти, що мають вищу юридичну силу (5); який бере участь у формуванні деяких інших вищих органів державної влади (6) та здійснює контроль за діяльністю виконавчих органів державної влади, інших органів та деяких вищих посадових осіб (7). Слід зазначити, що реальний парламентаризм функціонує в системі державної влади, яка ґрунтується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Стаття 75 конституювавши Верховну Раду України парламентом, закріпила за нею статус єдиного органу законодавчої влади. Однак законодавча функція парламенту України є хоча і головною, проте не єдиною. Логічно, що розділ IV називається «Верховна Рада України» і присвячений правовому регулюванню статусу Верховної Ради України як загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого єдиного органу законодавчої влади. Закладений ст. 75 Конституції України 1996 р. демократичний потенціал дозволив перетворити Верховну Раду України на повноцінний парламент із законодавчою, представницькою, установчою (кадровою), контрольною та іншими функціями. Такий статус Верховної Ради України суттєво й вигідно відрізняє її від Верховної Ради УРСР, яка була найвищим органом державної влади (ст. 97 Конституції (Основного Закону) УРСР 1978 р.), однак ніяк не парламентом у сучасному розумінні.