Астальдо

Майтімо довгий час не знав нічого, однак, Фіндекано не міг його ввести в оману. Руссандол повідомив Великому Князю радісну звістку — він відбив твердині Аглонова проходу і знову взяв під свою руку Гімлад. Фіндекано хотів на цьому й закінчити розмову, однак Рудий одразу ж зрозумів — сталося лихо.

Зрештою, Астальдо оповів побратимові все, і біль трохи полегшав. Майтімо не міг приїхати — між Гімрінгом та Гітлумом лежав захоплений орками Дортоніон, а Сіріонів прохід було заблоковано Сауроном, котрий перетворив захоплений ним Мінас-Тіріт на сторожову вежу, катівню та притулок для вовкулаків одночасно. Однак, Руссандол намагався розважити свого оtorno, і це йому майже вдавалося — Фіндекано, котрий почував себе так, ніби йому розтяли надвоє душу, поволі переконав себе, що Еріен поїхала десь дуже далеко, але вона кохає його як і раніше.

Князь Гітлуму перебував в Барад-Ейтель разом з Гуріном, котрий замінив при ньому свого загиблого батька, успадкувавши княжий титул та Драконів шолом Дор-Ломіну, який був вже третьому поколінню нащадків Арадана замість княжого вінця. Виконуючи батькову останню волю, юний князь Аданів одружився з Морвен Еледвен Барагундіон і привіз її до Ейтель-Сіріону. Княгиня Гарет, нині невтішна вдова, ставилася до невістки прохолодно, і Еледвен тулилася до жон Ельдар, з тугою згадуючи подруг — Ріан та Ерніс.

Еленандар вижив, та так і залишився при княжій особі. Цей тихий юнак трохи відтав душею, доконав помсти на орках за свої страждання і всім серцем прив’язався до того, хто повірив йому. Відросле волосся він заплітав в дві коси спереду — всі ті Квенді, якими опікувався Фіндекано, чомусь переймали оцю його зачіску, вважаючи її чи-то оберегом, чи-то просто бажаючи бути схожими на свого володаря. І він, і Ант Доронінг, і синда Глірдан всіляко догоджали своєму князю, намагаючись відволікти його від сумовитої задуми. Барад-Ейтель запалав вогнями, задзвенів піснями — Ельдар звикли веселитися в проміжках поміж двома битвами, і тому ж у них навчились і Адани.