Війна і мир 3-4

Перше він багато говорив, гарячився, коли говорив, і мало слухав; тепер він рідко захоплювався розмовою і вмів слухати так, що люди залюбки відкривали йому свої найзадушевніші таємниці.

Княжна, яка ніколи не любила П’єра і почувала до нього особливу ворожість з того часу, як після смерті старого графа вона почувала себе в боргу перед П’єром, на досаду і подив свій, після недовгочасного перебування в Орлі, куди вона приїхала з наміром довести П’єру, що, хоч який він невдячний, вона вважає за свій обов’язок доглядати його, княжна скоро відчула, що вона його любить. П’єр нічим не домагався прихильності княжни. Він тільки з цікавістю розглядав її. Перше княжна почувала, що в його погляді на неї були байдужість і глузливість, і вона, як і перед іншими, зіщулювалась перед ним і виставляла лише свій бойовий бік життя; тепер, навпаки, вона почувала, що він ніби докопується до найзадушевніших сторін її життя; і вона спочатку з недовірою, а потім з вдячністю виявляла йому затаєні добрі сторони свого характеру.

Найхитріша людина не могла б вправніше вкрастися в довіру княжни, викликаючи її спогади кращого часу молодості і виявляючи до них співчуття. А тимчасом уся хитрість П’єрова полягала лише в тому, що він шукав приємності для себе, викликаючи в озлобленій, сухій і по-своєму гордій княжні людські почуття.

— Так, він дуже, дуже добра людина, коли перебуває під впливом не поганих людей, а таких, як я, — казала собі княжна.

Зміну, що відбулася в П’єрі, по-своєму помітили і його слуги — Терентій і Васька. Вони вважали, що він дуже попростішав. Терентій часто, роздягнувши пана і сказавши надобраніч, барився з чобітьми і одягом в руці, чекаючи, чи не почне пан розмови. І здебільшого П’єр зупиняв Терентія, помічаючи, що йому хочеться поговорити.