Українська усна народна творчість

Переважно у казках не збережений текст замовляння чи заклят-тя — фіксується лише результат його дії. Нерідко промовляння магічних формул супроводжується виконанням певних ритуалів: спалюванням волосся (однієї чи кількох волосин), крила комахи, пір'їни, риб'ячої луски, прокручуванням перстеня чи перенесенням його з руки на руку. У цьому виявляються перегуки давніх казкових зразків із жанрами та формами магії.

Поширеним є теж мотив магічного впливу на людину за допомогою різноманітних предметів (нашіптаних чи вимочених у чаклунському напої яблук; зачарованих коралів, гребінців, шпильок, хустин, перстенів тощо), отриманих від старих чаклунок чи чаклунів. Під дією цих речей герой чи героїня вмирає, засинає непробудним сном, перетворюється у тварину чи пташку, забуває своє минуле чи плани на майбутнє, змінює свої рішення на користь антигероя, змінюється внутрішньо (в морально-етичному плані) чи зовні (іноді позитивний персонаж набуває зовнішності негативного героя і навпаки — ворог уподібнюється до побратима). Усі мотиви будь-якого перетворення мають магічне підґрунтя.

Чарівні предмети, подаровані героєві доброзичливими старцями, допомагають йому: чаклунський напій додає сили; клубок ниток котиться, вказуючи шлях; меч сам рубає ворогів; перстень виконує бажання; помах хустиною будує міст, палац тощо. Таким чином, чарівними помічниками героя виступають жерці його племені, а злі чаклуни — жерцями-чужинцями, що захищають інші інтереси. З магією слідів пов'язаний мотив про те, що, напившись води зі сліду тварини, людина перетворюється у відповідну тварину. Частим є мотив пиття диво-напою, який асоціюється з п'янким трунком обряду ініціації чи ритуальної трапези, що «переносить» людину у потойбіччя. Тому оповідач нерідко натякає, що уникав пити цей напиток: «І я там був, мед-вино пив. По бороді текло, а в роті не було».

Із системою магії пов'язаний також інший древній жанр, представлений у казках, — ворожіння, який супроводжується використанням чаклунських атрибутів — скла, воску, кришталю, вогню, води тощо. Персонажі провіщають долю через сни, дзеркала (які, на думку дослідників, є символом неба), але, найчастіше, — через чарівні предмети: якщо гілка, посаджена героєм, зеленіє, — значить він живий, всохла — він помер; якщо його меч чистий — він у безпеці, поржавів — у біді, покрився потом — втрачає сили, покрився кров'ю — гине; якщо рукавиця, залишена героєм, суха — він повен сили, якщо з неї капає піт — втомився у бою, якщо з неї капає кров — ворог перемагає його. Так, за законами гомеопатичної магії предмет героя є втіленням стану свого власника. Зустрічаються й приклади опису чорної магії: «Дивиться у вікно, а там одні відьми: дріт прядуть, олово зливають, на бобах ворожать. А одна з них сліпає над картами... Відьма, що сліпала над картами, шептала собі під ніс: — Карта показує, що якийсь леґінь убив мого чоловіка і забрав сонце. Я тому легіневі віку вкоротаю! Стану грушею серед поля. Як він буде їхати і з'їсть одну грушку, то подавиться!» («Про легіня, що повернув людям сонце, місяць і зорі»). З магічної системи запозичені також фрази на зразок «тридев'яте» чи «тридесяте», оскільки на багатьох територіях ворожили тричі по дев'ять або тричі по десять; у Андріївських ворожіннях тридев'ятий кілок у тині обв'язували хусткою або прикрашали стрічкою. Тому «тридев'яте царство» сприймається як магічне місце, особлива територія. Частими у народному казковому епосі є образи гадинниць, або лише вказується, що головним героїням у виконанні певних дій допомагають гадюки, змії, вужі, ящірки і т. ін., які сповзаються на їхній свист.