![Путівник по Галактиці для космотуристів [Другая редакция перевода] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/0/5/putivnik-po-galaktici-dlya-kosmoturistiv-drugaya-redakciya-perevoda-download.jpg)
Путівник по Галактиці для космотуристів [Другая редакция перевода]
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #1
- Язык: украинский
- Переводчик: Олексій Антомонов
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Путівник по Галактиці для космотуристів [Другая редакция перевода]». Краткое содержание книги:
Сюжет роману обертається довкола землянина Артура Дента, Форда Префекта, що походив з маленької планети неподалік Бетельгейзе, його напівдвоюрідний брата Зафод Бібльброкс, землянки Тріції Макміллан (Тріліан), а також депресивного робота Марвіна.
Зав’язка розповіді починається на тому, що вогонський будівельний флот знищує Землю, на якій перебували Артур Дент та Форд Префект. На щастя, в останній момент плем’я Дентразі рятує обох і вони опиняються на борту корабля вогонів. Незабаром Артур з’язовує, що його друг зовсім не землялин, як він вважав раніше, а космотурист, який підробляє тим, що збирає відомості про віддалені світи для книжки Путівник по галактиці для космотуристів. Вогони швидко помічають присутність на борту двох зайців і піддають їх жорстоким тортурам - зачитують їм свої вірші. Попри те, що Артур з Фордом витримують випробування віршами їх викидують за борт корабля.
Однак за неймовірним збігом обставин їх підбирає корабель Золоте серце, викрадений Президентом Імперського Галактичного Уряду Зафодом Бібльброксом за землянкою Тріцією Макміллан, яка покинула Землю за довго до її знищення. Разом вони вирушають до планети Магратея, яка, за легендою, у часи розквіту галактичної економіки будувала планети на замовлення, тому була найбагатшою планетою всесвіту.
(http://uk.wikipedia.org/wiki/Путівник_по_Галактиці_для_космотуристів)
Одна половина мозку говорила йому, що він чудово знає ці обриси, інша – абсолютно логічно відмовлялася сприйняти таку неправдоподібну ідею.
Наступний спалах розвіяв сумніви.
– Земля.., – прошепотів Артур.
– Так, перед вами – Земля номер два, – бадьоро сказав Слартібартфаст. – Ми працюємо над копією за старими кресленнями. Запала тиша.
– Ви хочете сказати, – зрештою повільно сказав Артур, – що ви створили Землю?
– Звичайно, – всміхнувся Слартібартфаст. – До речі, ви бували коли-небудь у ..., здається, її називали Норвегією?
– Ні, – відповів Артур, – не випадало.
– Шкода, адже це я її вигадав. Мене навіть нагородили грамотою за оригінальне архітектурне вирішення морського узбережжя. Ви уявити собі не можете, яким ударом було для мене дізнатися, що Землю знищено.
– Ви засмутилися?
– Дуже. Ще якихось п’ять хвилин, і все було б чудово. Який тут зчинився скандал!
– Що? – спантеличено запитав Артур.
– Миші були самі не свої від люті.
– Миші?
– Так, миші, – лагідно підтвердив старий.
– А також, мабуть, кішки, собаки й качконоси...
– Але ж вони, на відміну від мишей, не платили.
– Послухайте, – вигукнув Артур, – або ви негайно розповісте мені усе від початку, або я збожеволію, не сходячи з цього місця.
У кабіні запала напружена тиша. Потім Слартібартфаст став терпляче пояснювати:
– Землянине, ваша планета виготовлена на замовлення мишей, які правили нею. Але за п’ять хвилин до завершення мети, задля якої її виготовлено, її помилково знищили. Тепер нам доведеться збудувати нову модель за свій кошт.
Із цього пояснення Артур збагнув лише одне:
– Миші? – перепитав він.
– Так, землянине.
– Даруйте, але мені хотілося б уточнити одну річ. Якщо я вас правильно зрозумів, ідеться про таких маленьких пухнастих тваринок, що страшенно полюбляють сир і смертельно лякають жінок, змушуючи їх стрибати на туалетні столики?
Слартібартфаст ввічливо кашлянув.
– Землянине, – сказав він, – прошу мене вибачити, ви, певно, забули, що останні п’ять мільйонів років я провів у анабіозі. Я не знаю, що таке туалетні столики, але ці звірята, яких ми називаємо мишами, одне із втілень суперінтелектуальних багатовимірних істот. А їхня пристрасть до сиру й попискування – лиш засіб замаскуватися.
Старий помовчав і, співчутливо насупившись, провадив:
– Вони ставили експерименти над людьми. Хвилину Артур міркував над цими словами, по тому його обличчя просвітлішало.
– Ні, ви помиляєтесь, – сказав він, – це ми проводили над ними експерименти, з метою вивчення їх поведінки. Методи Павлова і тому подібне. Мишам доводилося виконувати різні тести, натискати на дзвінки, знаходити вихід із лабіринту тощо. Це було потрібно, здається, для побудови моделей навчання. А із спостережень за мишами робилися висновки стосовно людини. Артур замовк.
– Як тонко вони це робили, – сказав Слартібартфаст. – Треба віддати їм належне.
– Про що ви кажете? – вигукнув Артур.
– Який треба мати величезний інтелект, щоб так блискуче маскувати свою поведінку, яку силу волі треба мати, щоб примусити себе бігти у протилежний від виходу бік або їсти отруйну приманку. І все – заради науки.
Він помовчав, щоб сказане дійшло до свідомості Артура.
– Ваші миші, землянине, – суперінтелектуальні багатовимірні істоти, а Земля й люди – не більше, ніж надпотужний біологічний комп’ютер, запрограмований на десять мільйонів років. Якщо ви не поспішаєте, я спробую розповісти вам докладніше.
– Мені нема куди поспішати, – сказав Артур. – Я маю скільки завгодно часу.
Розділ 25
Життя породжує незліченну кількість проблем, серед яких найпоширенішими вважаються такі: Для чого люди народжуються? Чому вони помирають? Чому більшу частину життя вони носять електронні годинники?
Багато-багато мільйонів років тому одна цивілізація суперінтелектуальних багатовимірних істот, чий фізичний вигляд у їхньому власному багатовимірному Всесвіті нагадує наш, вирішила нарешті раз і назавжди покінчити з наболілими питаннями, їм страшенно набридли нескінченні розмови про сенс життя. І ось тоді, в один прекрасний день, вони полишили свою улюблену гру – Брокіанівський ультра-крікет і, засукавши рукави, взялися до справи. Спершу вони побудували гігантський комп’ютер. Про його вражаючий штучний інтелект складали легенди. Кажуть, що задовго до закінчення робіт по заповненню банку даних, він сам собою увімкнувся й видав щось на зразок "Я мислю, отже я існую". Він устиг заперечити існування рисового пудингу й прибуткового податку, перш ніж хтось здогадався висмикнути штепсель із розетки.
Розмірами він не набагато перевершував середнє місто.
Центральний дисплей встановили у спеціально зведеному розкішному палаці. Він стояв у залі на масивному столі з ультрачервоного дерева, обтягнутого ультрашкірою. Підлогу зали вкрили товстим килимом, що поглинав усі звуки, стіни прикрасили портретами провідних системних програмістів і членів їхніх сімей, великі вікна виходили на площу, обсаджену деревами.
У день Великого Запуску до палацу пропустили двох людей. Одягнені вони були в однотонні костюми, з чорними дипломатами у руках. Це були програмісти. Не зважаючи на величезну відповідальність, у цю історичну мить вони були абсолютно спокійні. Вони без метушні зайняли місця за дисплеєм, відчинили дипломати, вийняли записники у шкіряних палітурках.
Їх звали Лунквіль і Фук.
Хвилину вони сиділи мовчки, настроюючись на урочистий лад, тоді Лунквіль, обмінявшись поглядом з Фуком, нахилився й натис маленьку чорну кнопочку.
Глухе буркотіння сповістило про те, що гігантський комп’ютер перебуває в робочому режимі. Низький голос запитав:
– Що за завдання, заради якого ви турбуєте мене – Великого Мислителя – другого серед комп’ютерів простору-часу.
Лунквіль і Фук обмінялися поглядами, повними здивування.
– Твоє завдання, о комп’ютере!.. – почав фук.
– Хвилиночку! Я б хотів уточнити, – перебив його занепокоєний Лунквіль. – Від самого початку ми задумали тебе як найбільшу й накращу з машин. Чому ж ти, о Великий Мислителю, називаєш себе другим серед будь-коли створених комп’ютерів.
– Я називаюся так, – відказав Великий Мислитель, – бо це відповідає реальній дійсності.
Програмісти перезирнулись. Лунквіль прокашлявся.
– Мабуть, тут якесь непорозуміння, – сказав він. – Хіба ти не потужніший Мільярда Гаргантюрозума з Максимегалона, який може за мілісекунду порахувати всі атоми будь-якої зірки?
– Мільярд Гаргантюрозум, – проказав басовито Великий Мислитель, не приховуючи зневаги, – кістяна рахівниця у порівнянні зі мною.
– А хіба ти не кращий аналітик, – Фук подавсь вперед, – ніж Зоряний Мислитель Гуглеплекс із Сьомої Галактики Світла й Темряви, який може передбачити траєкторії усіх порошинок п’ятитижневого самуму на Бета Данграбада?
– П’ятитижневий самум? – Великий Мислитель засміявся. – Ви запитуєте це у мене, кому під силу вирахувати вектори атомів Великого Вибуху? Не називайте мені більше ім’я цього кишенькового калькулятора.
Присоромлені програмісти принишкли.
– Невже ти не кращий диспутант, – спробував Лунквіль у останнє, – ніж Усезнаючий Гіперболоїдний Нейтронний Суперечник з Цицеронікуса XVI, Магічний і Непереможний?
– Усезнаючий Гіперболоїдний Нейтронний Суперечник, – сказав Великий Мислитель, вимовляючи розкотисте "р", – своїми доказами може довести арктуріанського мегавіслюка до нервового припадку. Але лише я можу умовити його зрушити з місця.
– Тоді, – здивувався Фук, – у чім же справа?
– Ні в чім, – відповів Великий Мислитель величним голосом, – просто я – другий серед найвеличніших комп’ютерів Простору-Часу.