Чарівна діброва
- Автор: Парфанович Софія
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Миколи Денисюка
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Чарівна діброва». Краткое содержание книги:
— Так, пан розказував мені. То добре, що ви задоволені дітьми і своїм милим закутком. І приємно, що ваш дім крайній, що ліс є вашим сусідом. Не великий він і не багато в ньому звірів, все ж можна спостерігати деяких з тих, що там живуть. А восени ростуть гриби.
Пан Бравн зайшов у хату, щоб узяти собі пляшку кока-коли, і пристав до розмови.
— Для людей, що не цікавляться природою, тут наче б нема нічого помітного. Але я завжди знайду собі щось нове, щось із життя природи та її дітей-звірів. Ось, наприклад, пливемо ми човном, і чую ніби плач дитини. Кажу до хлопців: «Веслуйте швидко до берега, там десь щось сталося, якась дитина квилить…» Підпливаємо, знаєте, до берега, а на ньому — що б ви подумали? — вуж завдовжки з одного ярда держить в роті жабу. А вона так кричала, наче дитина квиліла. Я ніколи не повірив би, що жаби так кричать. Коли ми наблизились, вуж поповз у траву, і там уже вмовкло квиління жаби — певно, з’їв її.
— Має право: це його добич і його харч. Так у природі зберігається рівновага: кожне має ворога, що його нищить. Так виникає цілий ланцюг, яким пов’язані тварини між собою та контролюють одні інших. Це нагадує вірш Августа де Морґана:
— Тільки люди вирвалися з-під того правила.
— О, ні, так добре нема. Ми маємо також наші бактерії і віруси, і всілякі склерози, і… ви маєте свою спину. А ваші фармацевтичні фірми роблять ліки, ви їх продаєте, і так воно знову, як з тими блохами…
Панство Бравн сміються, Деві бере весла й виходить на озеро. Довкола хати кружляють ластівки. Вони зліпили гніздечко у панства Бравн під дахом хати над самими дверми. Прийшлося панові підбити дощечку, щоб не дістати дечого на голову. Гніздечко заслонило нумер дому, тільки дев’ятку видно. Але то нічого, сюди й так ніякі листи не приходять, а якби й прийшли, то дім панства Бравн кожний знайде і покаже, бо він тут між нами американець. Хоч і ми вже ніби теж, але ми трохи інакші.
Дурне кохання
Не багато змінилося праворуч дороги. Весна, як і щороку, незмінна: співають птахи і цвітуть проліски. Бліді вони, не такі суто-блакитні чи рожеві або білі, як наші. Їхні пелюстки вузькі й прозорі, наче крильцятка неживого метелика, поморщені й безбарвні. Навіть не творять вінця, не закривають чашечками, і поміж пелюстками зеленіють їхні краєчки. Коротко, не така то мила квіточка, повна весняної радости, зашаріла від сонця та розмальована синькою, а сумна, непомітна попелюшка.
Попелюшко, не сумуй! Хоч у тебе немає краси і мало хто тебе помітить серед сухих трав, твій коханець — весняний вітер прилетить до тебе і принесе тобі запліднюючу пилинку. Так і ти сповниш своє завдання і біг життя завершиш серед трав біля ніг лісу. І ніхто не торкне тебе, по тебе не посягнуть жадні руки людини, врадуваної весною.
Такі то проліски цвітуть у гайку за межею господарів з Поділля. А й справді, це ж їхній дім! Дрібна травичка чистенько пострижена, на ній білими камінчиками витикані беріжки клюмбів. Посередині фігурка Матері Божої. Така звичайна, безпретенсійна, як у наших селян, бувало, стояла серед квітника.
Відлита з білого гіпсу, у синій намітці, яку розвела руками, готова притулити до себе й покрити омофором всіх тих, що прибігають до Неї. Грядочки господиня обсадила цієї весни купчастими гвоздичками. Вони цвітуть цілими головками і дуже різнобарвно-строкато. Виглядають, наче кольоровий мачок. Тут американці називають їх Солодким Вільгельмом. Може тому, що їхній запах солодкуватий. Але — де ж Поділля? Де вирізок нашої України?!
— Ми садили два роки соняшники, ви пригадуєте собі їх. Не для себе, бо пощо нам? Для всіх. Хто хотів, скуб. А потім перестали, бо пощо нам для людей робити? Хто хоче, хай собі сам посадить.
Перед порогом біла плита з гарно вигладженого каменя, — і ви вже в хаті.
О! Це вже справжній американський дім! У вітальні килим, столики, шафки і квітки з пластики й камінок. О, його затінює острішок із золотої бляхи, він сам коштував вісімдесят доларів. І грубка, а в ній березові поліна і вимурувані стіни з вузьких гладеньких цеглинок. Ого! Сама робота коштувала двісті доларів! Ця вітальня сполучена з кухнею, де водопровід, газова піч і чудовий холодильник. О, а з неї двері до спальні і ще до іншої — їх аж три. Широкі подвійні ліжка з накинутими на них квітастими намітками. Америка! Ніщо тут не нагадує українців.