Посібник зі статті 5 Конвенції: Право на свободу та особисту недоторканність
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «Посібник зі статті 5 Конвенції: Право на свободу та особисту недоторканність». Краткое содержание книги:
Цей переклад опублікований за домовленістю з Радою Європи та Європейським судом з прав людини і є виключною відповідальністю юридичної фірми ILF (перекладача).
8) Попереднє ув’язнення неповнолітніх
175. Попереднє ув’язнення неповнолітніх має застосовуватись лише як крайній захід; воно має тривати якомога менше і, у випадках необхідності такого ув’язнення, неповнолітні мають утримуватись окремо від дорослих осіб (Nart v. Turkey (Нарт проти Туреччини), § 31; Güveç v. Turkey (Гювеч проти Туреччини), § 109).
Г. Право на невідкладний розгляд судом законності тримання під вартою (Стаття 5 § 4)
«Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.»
1) Мета положення
176. §4 статті 5 є положенням Конвенції, яке передбачає доставлення затриманого до суду. Воно забезпечує затриманій особі право вимагати перевірки правомірності її затримання (Mooren v. Germany (Моорен проти Німеччини) [ВП], § 106; Rakevich v. Russia (Ракевич проти Росії), § 43).
177. Той факт, що Суд не виявив жодних порушень §1 статті 5 Конвенції, не означає, що він не зобов’язаний впевнитися у дотриманні §4 статті 5. Ці два параграфи є окремими положеннями, і виконання одного не обов’язково вказує на дотримання іншого (Douiyeb v. the Netherlands (Дуійеб проти Нідерландів) [ВП], § 57; Kolompar v. Belgium (Коломпар проти Бельгії), § 45).
2) Характер необхідної перевірки
178. §4 статті 5 надає заарештованій або затриманій особі право звернутися до суду з метою перевірки процесуальних та матеріальних умов, необхідних для дотримання «законності» позбавлення волі в розумінні §1 статті 5 (див., серед іншого, Idalov v. Russia (Ідалов проти Росії) [ВП], § 161; Reinprecht v. Austria (Рейнпрехт проти Австрії), § 31).
179. Якщо особа утримується під вартою відповідно до пункту (c) §1 статті 5 Конвенції, суд має бути уповноважений з’ясувати, чи є достатні підстави підозрювати таку особу в скоєнні правопорушення, оскільки існування такої підозри, згідно з Конвенцією, є необхідною умовою законності попереднього ув’язнення (Nikolova v. Bulgaria (Ніколова проти Болгарії) [ВП], § 58).
180. Якщо особу позбавлено волі згідно з обвинувальним вироком компетентного суду, процедура нагляду, передбачена § 4 статті 5, включається в рішення суду наприкінці провадження (De Wilde, Ooms and Versyp v. Belgium (Де Вільде, Оомс та Версип проти Бельгії, § 76) та не потребує подальшого перегляду. Проте у випадках, коли підстави, які виправдовують позбавлення особи свободи, з часом змінились, обов’язковим є існування можливості звернення до органу, який задовольняє вимоги §4 статті 5 Конвенції (Kafkaris v. Cyprus (Кафкаріс проти Кіпру (№ 2) (ріш.)).
181. «Суд», до якого особа може звернутися за захистом своїх прав відповідно до §4 статті 5 Конвенції, не обов’язково має бути класичним судом, включеним у систему правосуддя держави (Weeks v. the United Kingdom (Уікс проти Сполученого Королівства), § 61). Однак такий орган повинен мати «судовий статус», тобто забезпечувати певні процесуальні гарантії. Таким чином, «суд» має бути незалежним як від виконавчої влади, так і сторін у справі (Stephens v. Malta (Стівенс проти Мальти (№ 1), § 95).