Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Звичайно, в ту далеку епоху ніхто ніде не вживав словосполучення «Король Русский». То вигадки московитів пізніших часів.
Українські історики вже давно, маючи доступ до первотвору, встановили, що в оригіналі написано: «Король Русі, великий князь Київський, Володимирський, Галицький, Луцький і Дорогочинський».
Наостанок автор пропонує звернути увагу на взаємовідносини Великого Галицько-Волинського князівства зі своїми головними сусідами — Золотою Ордою, Польщею і Литвою в часи правління князя Юрія.
Золота Орда. Коли на Галицько-Волинському троні сидів Юрій Львович, державою Золота Орда правив хан Тохта. Мова йтиме про 1301–1308 роки. Слід знати, що Великий князь Лев останні роки свого життя, десь після 1291-го, більше думав про душевне спасіння, ніж про земні справи, тому й залучав до керування державою старшого сина Юрія, якому й передав великокнязівський престол ще за свого життя. Послухаємо:
«Незадовго до смерті Лев І передав правління своєму синові Юрію І та прийняв чернечий постригу Лаврійському монастирі біля Старого Самбора, де і був похований» [53, с. 17].
Із цього свідчення можна констатувати, що Великий князь Лев був дбайливим державним діячем. Певно, був він і непоганою людиною. Хоча Літопис Руський подав його образ в негативному світлі. Та коли давній опис собору Святого Юра говорить, що Великий князь Василько прийшов із Володимира, від рідних дітей до міста Лева (у монастир Святого Юра) — помирати, то стає зрозумілою упередженість літописного писання.
За версією хронікерів собору Святого Юра, «волинський князь Василько, брат Данила Галицького, прожив життя, сповнене постійної боротьби, боїв, ворожих нападів… Незадовго до смерті він задля спокути гріхів постригся у ченці та поселився у печері біля міста свого племінника Лева, з яким не один рік діяв заодно…» [53, с. 122].
Велике питання — яке джерело достовірніше: Літопис Руський, скомпільований Катериною II та її «Комісією…», чи історія українського собору Святого Юрія у Львові, яку писали наші предки?
Та повернімося до часів князя Юрія. Звичайно, руське (українське) військо, яке 1300 року допомагало хану Тохті розгромити бунтівного Ногая, мусив очолювати особисто син Великого князя Лева — Юрій. Тому не може виникати сумніву, що стосунки Великого князя Юрія (1301–1308-ий) із ханом Золотої Орди Тохтою, який правив у 1291–1312 роках, були цілком дружніми. Слід також мати на увазі, що хан Тохта повністю винищив рід улусного хана Ногая, а переважну більшість його підданих переселив до свого улусу, в межиріччя Волги і Дону.
Коли дружина хана Узбека (1312–1342) у 1334 році їхала до Константинополя, то між Дніпром і Дунаєм, за свідченням її арабського супутника Абуабдаллаха Мухаммеда Ібн-батути, вона не зустріла жодної людини. Послухаємо цього очевидця:
«Потом мы прибыли к городу (на Дніпрі. — В.Б.), под именем Бабасалтук… Этот город самый крайний из тюркских городов; между ним и между первыми владениями Византийцев 18 дней (пути) степью, … в том числе 8 дней без воды в ней… По этой степи мы ехали 18 дней, утром и вечером… После этого мы прибыли в крепость Махтули; это первые владения Византийцев…» [3, с. 303–304].
За свідченням арабського (єгипетського) посла до хана Узбека, у 1330–1335 роках причорноморські землі сучасної України від Дніпра до Дунаю Золота Орда не використовувала.
Звичайно, порубіжні золотоординські сотники і тисяцькі старалися і далі, після смерті улусного хана Ногая, продовжувати політику захоплення земель деяких удільних князівств Київської землі, яка на ті часи входила до Великого Галицько-Волинського князівства. Але ті порубіжні непорозуміння не були в часи хана Тохти державною політикою Золотої Орди стосовно Галицько-Волинської держави. На це слід зважати всім.
Польща. Князь Юрій Львович у першому шлюбі мав за жінку доньку польського князя Казимира І — Євфемію. Літописний запис про його одруження «в Суздале» 1281 року — є звичайною московською фальшивкою-брехнею. Ми про те уже говорили і говоритимемо в наступному розділі. Увесь спектр взаємовідносин Великого Галицько-Волинського князівства з Польщею у 1301–1323 роках свідчить про матримоніальні зв’язки їх перших осіб.