Що сказано
- Автор: Мельничук Аскольд
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-20-1
- Переводчик: Елена Васильевна Фешовец
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Що сказано». Краткое содержание книги:
Відзначений численними престижними нагородами, цей вишуканий, трагічний і водночас іронічний роман нащадка українських еміґрантів із Нью-Джерсі першим увів українську тему в американський літературний мейнстрім.
— Бог допоможе.
— Богові краще знати.
Наодинці з сином Ластівка шепотіла:
— Пам’ятай: ти син князів, і діти твої по тобі князями будуть.
Невдовзі після народження Богдана Аркадій купив чорний крайслер. Неділями сім’я виїздила за місто, вивчала узбережжя. Часто вони мандрували з Ластівчиними родичами, подружжям Заремб. По кількамісячних пошуках знайшлася й доступна в ціні хата на дві сім'ї.
Земний рай
Нью-Джерсі був раєм.
Він починався по той бік ріки, що відділяла його від Нью-Йорка, в Гакенсаку, тягнувся до Байонни і Джерсі-Сіті, звужувався в центрі й далі йшов до Камдена, що на межі з Філадельфією. То була фабрика без стін, обплетена конвеєрами автострад, якими сновигали мільйони деталей, необхідних для справної діяльності Америки. Тут мешкала третина країни. Нью-Джерсі вибирав із землі сировину і перетворював її у вироби. То була колиска споживацтва. Вона давала світу фарби, пиво, нафтопродукти і безконечні ряди поетів-верлібристів. Усе було прибуткове. Корови в аргентинських ранчо ремигали проносне з Ровея, поки їх власники у Мадриді заливалися пивом Budweiser, а майбутній президент Чехословаччини впивався співами копрологічного пророка з Ньюарка.
Росли купи сміття. І зацвітали. Садовий штат. Обабіч автострад, у містах. Навіть нові торгові центри хизувалися квітниками. Гісоп, кульбаби, мальви. Біля фабрик у містечках, які впізнав би Енгельс, просто на хідниках буяли дивина і лаконос. А чи досить сказано про передмістя? Ветерани заморських війн, впритул пізнавши людське єство, будували пристанища, де діти їхні росли в безпеці, як мавпи у звіринці.
1950 року США налічували шість відсотків світового люду і шістдесят відсотків світових багатств. Президентом був Трумен. У Єгипті вирували бунти проти Англії. Шістнадцять тисяч утікачів на місяць зі Східного Берліна до Західного. Доктор Швейцер живий. Як і Сталін. Сарана дошкуляла Марокко, урагани — Карибам. Лише тридцять мільйонів людей у світі мали телевізори, і більшість їх жили довкола Нью-Джерсі. Європа та Америка мов збожеволіли. Повоєнний синдром. Скрізь коники і цвіркуни. Світлячки мигтіли, а сріблясті мотилі, що з кожним доторком до поверхні струшували свій пилок, зліталися до свічок, що їх емігранти виставили на столі червоного дерева у своєму дворі у Фрі-Фоллі[10].
І технології.
— А що я казав? Тут кожному свій оркестр! — горлав Аркадій, коли їм привезли їхній перший радіоприймач Blaupunkt.
— Стерео, — шепотіла Ластівка, слухаючи Шопена.
А понад усе, навколо всього — океан. Атлантика, названа на честь материка, який колись поглинула, повнилася водами з Бремена, Гамбурга і Чорного моря. Де б ти в Нью-Джерсі не жив, вода була поруч.
Будинок у Фрі-Фоллі, на два димарі, лежав, мов білий тришаровий весільний торт посеред зеленої таці. Збудований на початку століття, він хизувався відкритим ґанком позад сосон, що виросли вище димарів і ховали дім від сусідських очей. Зі східного боку був скромний сад зі сливами, яблунями, вишнями і персиковими деревами, та жодне з них, через вивірок і сойок, не дочекалося й одного стиглого плоду. Серед них височіла древня, хвороблива шовковиця, чиї схожі на рій плоди відлякували звірину і птаство. За будинком стояла стайня, перероблена в гараж, до якого вела ледь посипана гравієм дорога. Відбитки копит і досі виднілися на мостинах, де запрягали коней. Там спочивали козли, облуплені штахетини з колись білого паркана, три червоні тачки і прах папужки Сіднея.
Але Вóроги жили на острові, витвореному Аркадієм. Його воля, його мрії не давали їм бачити світ доокола.
Вони не приймали навіть Ґвен Макдональд, котра жила на Північно-Лопуховій вулиці, у домі під ґонтою кольору каштанів. Її рід осів у Фрі-Фоллі в кінці 1700-х. Коли прибули Вóроги, noblesse oblige[11] спонукало її навідатися до них із місцевими часописами і чітко сформульованими порадами щодо того, як їм влитися у громаду. Аркадій терпляче слухав її розповіді про Товариство батьків і вчителів, клуби філателістів, стрільців, веслярів і старших громадян (для Стефана і Наталки) та інші місцеві об’єднання. Та коли вона пішла, тема закрилась. На те не було часу. Нащо прилаштовуватися до краю, де ви, в кращому випадку, тимчасові пожильці?
За винятком Ґвен, сусіди не знали, як їм ставитися до Вóрогів. Люди з підозрінням дивилися на цих дивних типів, цих росіян. Саме такої думки була про них більшість місцевих — попри палкі заперечення Аркадія, що це ж вони якраз від росіян і тікали.
10
Фрі-Фолл (Free Fall) у дослівному перекладі — «вільне падіння». Можливо, автор виводить назву з реальних назв цього багатого на воду регіону, які включають слово falls, «водоспад».
11
Дослівно: (високе) становище зобов’язує (франц.).