Механічний апельсин
- Автор: Берджесс Энтони
- Язык: украинский
- Переводчик: Александр Буценко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Механічний апельсин». Краткое содержание книги:
Цієї миті котрийсь із узніков у передніх, чи, може, й у задніх рядах видав губами трель: пр-р-р-р! — і брутальні охраннікі відразу кинулися туди, де, на їхню думку, пролунав той звук, а тоді почали люто й майстерно роздавати на всі боки зуботичіни. Потім схопили якогось переляканого узніка, худющого, маленького й старого, і потягли геть. А він верещав:
— То не я, то він, самі погляньте! Марно. Його щосили штурханули й повели з каплиці, а він усе трусив голівером та кричав.
— А тепер, — проголосив в’язничний кап, — послухайте слово Боже. — Він дістав величезну книгу й» почав її гортати, раз у раз слинячи собі пучки — плям-плям. Цей здоровенний, опасистий, червонопикий виродок пишався тим, що зумів зацікавити такого хлопчину, як я, тією грубезною книгою. До моєї подальшої освіти долучили читання цієї книги й навіть дозволили слухати, поки читаю, музику зі стереопрогравача в каплиці. Ох, братва! Це було таки чудово. Вони замикали мене в каплиці й давали слухати церковну музику Й.-С. Баха і Г. Ф. Генделя, а я тим часом читав про те, як стародавні іудеї долбалісь один з одним, пили своє жидівське вино й тягли до ліжок дружин або служниць. Справжній клас! Цього мені було досить, братики. І в другу частину книги я не дуже закопувався, бо там ішлося про якісь молитви, а не про бійки та трахкання. Але якось кап, міцно стиснувши мене великою м’язистою ручіщєй, сказав:
— Ой, шість мільйонів шістсот п’ятдесят п’ять тисяч триста двадцять перший, подумай про божественні муки. Помізкуй над цим, хлопче!
Від нього жахливо воняло шотландським віскі, яке він і пішов допивати в своїй конторкє. А я прочитав про кару Божу, про терновий вінець, про оту вещь із хрестом та інше ге й усьок, що в цьому щось таки є. Поки на програвачі крутився мій улюблений Бах, я заплющив глаза і побачив, як сам докладаю руку до покарання, навіть більше — виконую обов’язки безпосередньо, вбраний у римську тогу, відважую зуботичіни й прибиваю когось цвяхами до хреста. Таким чином у Держв’язі № 84-Ф я не гайнував часу — сам начальник в’язниці був задоволений моїм потягом до релігії, і я покладав на це великі надії.
Того недільного ранку кап прочитав з книги про те, що той, хто чує слова, але не виконує їх, нагадує необачного чєловєка, який збудував свій дом на піску, — пустилася злива, повіяли вітри, і дом завалився. Однак я подумав, що дом на піску міг поставити лише дуже «задимлений» чєловєк, у якого глумливі кенти й паскудні сусіди, — вони не розтовкмачили йому, який він «задимлений», коли так будує.
— Воістину, як усі ви! — вигукнув кап. — А насамкінець прочитаймо з «Тюремного псалтиря» псалом під номером чотириста тридцять п’ять.
Узнікі зарипіли, заляскали, зашурхотіли, поки діставали свої грязниє псалтирчики, розгортали їх і, слинячи язиком пальці, шукали потрібну сторінку.
— Стуліть пельки, видряпки! — закричав лютий як звір охраннік. — Я стежу за тобою, дев’ятсот двадцять тисяч п’ятсот тридцять сьомий!
Ясна річ, я вже поставив на програвач платівку, потім пустив її — тр-у-у-у! — і каплицю сповнили звуки органа. Тут узннікі жахливо заспівали:
Ми — чай слабкий. Щоб став міцним відваром, Його, не змішуючи, скип’ятити треба. Нас ие годуюто ангельським нектаром, І довгий су, а вершить над нами Небо.
Вони завивали, гугнявили цю глупость, а кап знай підстьобував їх:
— Голосніше співайте, хай вам лиха година!
— Начувайся, сім мільйонів сімсот сорок дев’ять тисяч двісті тридцять другий! — кричав охр&ннік. — Тепер твоя черга, паскудо! Нарешті все скінчилось, і кап проголосив;
— Хай Свята Трійця завжди оберігає вас і наставляє на добро, амінь! Узнікі почалапали до виходу під вдалий супровід Симфонії 2 Адріана Швайзельбера, дібраної, братики, вашим покірним слугою і оповідачем. «От уже отара!» — подумав’я, стоячи біля капличного стереоппрогравача. Вони сунули — ме-е-е! бе-е-е-е! — наче тварини й показували мені грязнимі пальцями носа, бо в їхніх очах я був любімчіком начальства. Коли прошкандибав останній узнік, теліпаючи довгими, Як у мавпи, руками, і один з охранніков гучно долбанул його в потилицю, а я нарешті вимкнув програвача, до мене підійшов кап — усе ще в одєждє слуги Божого, білій, з мереживами, як у дєвочкі, в губах труїлка.