Комісар Мегре і Кіціус
- Автор: Лапікура Валерій Михайловна, Лапікура Наталія Павлович
- Серия: Інспектор і кава (київський детектив у стилі «ретро») #5
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-65-0
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Комісар Мегре і Кіціус». Краткое содержание книги:
У ваших руках друга книга багатотомного серіалу «Інспектор і кава». Автори визначили цей жанр, як детектив у стилі «ретро». Головний герой серіалу — капітан міліції Олекса Сирота — служив у Київському карному розшуку в 70-х роках вже минулого століття. Це були часи, коли чесний міліціонер перебував під жорстким контролем компартійних органів, прокуратури і кадебе. Прагнення реального прообразу героя бути порядним слідчим коштувало йому життя.
— волосся не натурального кольору, а фарбоване;
— фарбували не вульгарним перекисом водню, а спеціальним барвником;
— барвник цей не вітчизняний, а імпортний. І не «Блондоран-ліквід», бо той хоч і дорогий, але більш-менш поширений, а винятково дефіцитний, надає волоссю абсолютно натурального відтінку.
Далі йшов короткий перелік перукарень, куди надходить така фарба. У моїй підсвідомості дзеленькнув перший тривожний сигнал. Знаю я ці заклади «масового побутового обслуговування». Там для клієнтів з вулиці завжди готова стандартна фраза: «Ми навіть дикторок із телебачення зачісуємо згідно з попереднім записом, так що — ви розумієте…». Понт, звичайно, але звідки простому клієнтові з вулиці знати, що у теледикторок на Хрещатику, 26 є свої гримери і перукарі. Якщо ці волосини зачепилися за Кіціуса під час його останньої трагічної вилазки, то коло пошуків звужується у небажаному для мене напрямі.
Тут саме прийшов мій практикант — підписати довідку, що він благополучно засвоїв усі ази розшукової діяльності під моїм чуйним керівництвом. Я пригадав звичай досвідчених сискарів — «постукатися об свіжака» — і показав малому акти експертизи. Він їх уважно прочитав, а потім радісно вигукнув:
— Ну, тут роботи — раз плюнути! Треба, аби вони ще раз попрацювали із залишками бетону на шкарпетках і встановили його склад. Скільки власне цементу, а скільки піску. Бо цемент у нас крадуть на кожній будівлі, це відомо. Навіть Жванецький про це казав. Але крадуть по-різному: де більше, а де менше. Тому треба вибрати підозрілі будинки, взяти аналіз бетону і співставити його з нашим.
Давно я так не сміявся.
— Молодий, та ти впрієш, доки їх збереш, твої аналізи. Бо крадуть не тільки на кожній будові, а й на кожному замісові. Якщо в будинку навіть не дев'ять, а лише п'ять поверхів, то ти уявляєш, скільки доведеться побігати? Менделєєв, чого мовчиш?
— Я думаю: чи є будови, на яких не крадуть?
— Звичайно є, але якщо Кіціуса вбили в такому будинку, то про це краще не думати. Мені дадуть по голові так, що шнурки розв'яжуться. А якщо ти в це встрянеш, то повік тобі офіцерських погонів не бачити. Ти чого в училище пішов?
— Зі злочинцями боротися.
— А ти знаєш, що таке наша робота насправді? Це все одно, що вночі на городі кавуни красти. Не видно, де стиглий, де зелений. Зате солі від сторожі у відоме місце заробити — на раз!
Молодий скис. Аби його заспокоїти, я розповів дещо з біографії Старого, не забувши додати улюблену фразу нашого Підполковника: «Подвиг будь-якого міліціонера — то виключно результат чийогось злочину». Майже те ж саме придумав Жванецький, тільки узагальнив. І смішно, і сумно…
Від автора: У тисяча дев'ятсот вісімдесят дев'ятому році, коли вже не було на світі Олекси Сироти, а Старий нудьгував на пенсії, в одному з міст на Кавказі стався землетрус. За кілька секунд чималеньке місто обернулося на величезну руїну. Спочатку на голови людям в будинках, школах, лікарнях падало перекриття, а потім усе це криваве місиво накривали уламки стін.
Серед телеграм, що надійшли з місця катастрофи до Москви, була й така: «Просимо терміново розмістити на підприємствах Радянського Союзу замовлення на 50 тисяч домовин для тих, хто загинув внаслідок землетрусу. Тридцять тисяч домовин буде виготовлено у нашій республіці». Слідство встановило, що природній стихії «допомогли» будівельники. Вони крали цемент у такому обсязі, що дивно було, як будинки не падали від вітру.
Олекса Сирота:
Аби не склалося враження, що вбивством Кіціуса займався виключно я і бідолаха практикант, одразу запевню, що це не так. Наші оперативники, звичайно, прочесали все місто, намагаючись здобути бодай крихту потрібної інформації. Проте, результат був мінімальний. Власне, ніякого. Я розумію, що для громадської моралі і правильного виховання неповнолітніх треба було свого часу позачиняти численні розпивочні, бо їх задля триклятого плану повідкривали не тільки в овочевих магазинах, а й у дитячих кав'ярнях. Але з іншого боку — де тепер нормальний міліцейський оперативник, поштовхавшись пару днів, підслухає потрібну для слідства інформацію? Старий розповідав, як після війни дев'яносто відсотків злочинів саме так і розкривалося. Посидять хлопці в куточку пивної на Євбазі, на Житньому ринку чи на Сінному, повдають із себе дембелів, які всю війну пива не бачили — і таки віднайдуть зачіпочку чи ниточку. А потягнути й розкрутити — то вже справа техніки.