Повернення Тарзана
- Автор: Берроуз Эдгар Райс
- Серия: Тарзан [uk] #2
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- ISBN: 5-301-01232-0
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Повернення Тарзана». Краткое содержание книги:
Перший роман цього циклу американського письменника Е. Берроуза “Тарзан, годованець Великих мавп” вийшов у 1991 році.
Але саме їй більше за інших кортіло чимшвидше сісти на коня, якнайшвидше дістатися до родини й друзів, яких вона не бачила понад два роки.
Тарзанові здавалося, що він ледь устиг склепити повіки, як його вже розбудили, і через годину всі вони вже прямували на південь. Кілька кілометрів дорога була добра, і мандрівники швидко просувалися вперед, але невдовзі на шляху їм трапилася смуга піску, і коні грузли з кожним кроком по коліна.
Окрім Тарзана, Абдула, шейха з дочкою, з ними їхало ще четверо чоловіків із племені шейха, які супроводжували його до Сіді-Аїси. Семеро озброєних чоловіків не боялися денного нападу, і вони розраховували безпечно дістатися до Бу-Саади, доки почне смеркати.
Пориви вітру жбурляли їм в обличчя хмари піску, губи Тарзана пошерхли і потріскались. Те, що він бачив довкола, не радувало його очей: велика порожня рівнина, з маленькими голими пагорбами, на яких де-не-де росли кущики.
Далеко на півдні невиразно виднілося пасмо пустельних гір. “Який контраст з розкішними теренами моєї Африки”, - подумав Тарзан.
Абдул постійно пильнував і озирався назад так само часто, як і роздивлявся, що попереду. Коли вони переїжджали пагорб, Абдул зупиняв коня на вершечку і подовгу вдивлявся назад, на пройдений відтинок шляху. Врешті його пильність принесла успіх.
— Дивіться! — вигукнув він. — За нами їде шестеро вершників.
— Напевне, ваші вчорашні друзі, пане, — зауважив Кадур бен Саден, звертаючись до Тарзана.
— Авжеж, — відповів Тарзан. — Мені було б дуже прикро, якби ви в дорозі мали через мене якісь клопоти. В дальшому селищі я зупинюсь і розпитаю цих джентльменів, а ви їдьте далі. Мені не так уже й важливо бути в БуСааді нині ввечері, а вам треба уникнути непотрібного ризику.
— Якщо ви залишитесь, то ми теж залишимося разом з вами, — сказав Кадур бен Саден. — Ми не залишимо вас, аж доки ви не будете в безпеці, в оточенні друзів, або доки ваших ворогів і слід прохолоне. І не сперечайтесь зі мною.
Тарзан лише хитнув головою. Він взагалі не був балакучий і, можливо, саме цією рисою так припав до душі Кадур бен Саденові.
Араб нікого не зневажає так, як базіку. Упродовж дня Абдул спостерігав вершників, що їхали далеко позаду.
Вони трималися на тій самій відстані. Під час коротких зупинок і привалу на обід вони не наближалися.
— Чекають темряви, — сказав Кадур бен Саден.
І морок запанував раніше, аніж вони дісталися до Бу-Саади. Абдул востаннє подивився на лиховісні, закутані в біле постаті переслідувачів, перш ніж вони зникли в темряві, і помітив, що відстань між ними й бажаною для них здобиччю швидко скорочується. Він пошепки сказав про це Тарзанові, щоб не стривожити дівчину.
— Абдул, їдьте вперед разом з усіма, — сказав Тарзан. — Це лише моя справа. Біля першого зручного місця я зупинюся і побалакаю з цими типами.
— Абдул тоді також чекатиме з вами разом, — сказав молодий араб, не слухаючи далі ані погроз, ані наказів.
— Гаразд, — сказав Тарзан врешті. — Ось тут зручна для нас місцина. На вершечку цього пагорба я бачу скелі. Ми сховаємося за ними і, щойно ці джентльмени з’являться, дамо їм про себе знати.
Вони виїхали на пагорб і злізли з коней, їхні супутники вже від’їхали і зникли з очей. Спереду мерехтіли вогники Бу-Саади. Тарзан дістав з чохла гвинтівку і витяг з кобури револьвер. Він наказав Абдулові взяти коней і залишитися разом з ними за скелею, щоби коней не зачепило під час стрілянини. Молодий араб нічого не відповів, натомість після того, як міцно прив’язав коней до низеньких кущів, він поповз назад і заліг позаду Тарзана.
Тарзан стояв просто посеред дороги, очікуючи. Чекати довелося недовго. З мороку знизу долинув кінський галоп, а ще за хвилину він вже розрізняв на суцільному чорному тлі білі плями, що погойдувалися в темряві.
— Стій, — вигукнув він. — Бо будемо стріляти!
Білі постаті враз зупинилися, і на мить запала тиша.
Відтак нарада пошепки — і таємничі вершники розсипалися довкола, мов привиди.
В пустелі знову запанувала тиша, але цього разу вона вже зловісно віщувала біду.
Абдул підвівся і став на одне коліно. Тарзан напружив свій тренований у джунглях слух і вловив звук повільної кінської ходи. Їх оточували зівсебіч — із заходу, сходу, півдня й півцочі. Потім пролунав постріл. Стріляли з того боку, в який дивився Тарзан. Куля свиснула над головою, і він вистрілив, цілячись у місце рушничного спалаху.