![Дві Вежі [з ілюстраціями] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/3/0/1/5/6/dvi-vezhi-z-ilyustraciyami-download.jpg)
Дві Вежі [з ілюстраціями]
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Серия: Володар Перснів #2
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- Переводчик: АВ Немірова
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Дві Вежі [з ілюстраціями]». Краткое содержание книги:
Ліс із повагою завмер, прислухаючись, навіть вітер вщух, і сухе листя стримувало свій шурхіт. А попереду за деревами проступали круті чорні урвища: вони підійшли до підніжжя Метадраса. Десь тут, поміж скель, починалася Ентула — вона з грайливим плескотінням збігала назустріч енту із скелястих порогів. Праворуч тягнувся зарослий травою косогір, а над ним, на нічим не затуленому небі, уже плавали поміж хмар поодинокі зірки.
Древес прокрокував угору по схилу, анітрохи не уповільнюючи ходи, і невдовзі гобіти розгледіли щось схоже на арку: два дерева схилилися одне одному назустріч, а замість дверей слугувало густе переплетіння їхнього гілля, не по-зимовому одягнутого в свіже листя, гладеньке і блискуче. Коли старий ент наблизився, дерева розвели гілля обабіч, а листя привітно зашурхотіло. За аркою відкрився просторий майданчик, заглиблений в товщу гори; ліворуч і праворуч підіймалися стіни ліктів у дванадцять заввишки, а вздовж них шпалерами росли буки. У поперечній стіні, ледве помітній здаля, було видовбано неглибоку нішу, перекриту [60] склепінням; решту простору над залою перекривали лише густі крони буків. У вузьку поздовжню щілину між ними проглядало небо; згори відшевідомих джерел біг вузенький струмочок; він розтікався по гладенькій стіні багатьма струминками та спадав до землі, як срібляста завіса. У круглій виямці посеред зали вода знову збиралася в єдиний потік і звідти текла до виходу, щоб злитися з Ентулою.
— Гм-гм, — сказав Древес, перериваючи тривале мовчання. — Ми прийшли. Від місця нашої зустрічі до цього місця моїх кроків близько 70 тисяч, скільки це складатиме у ваших мірах, уявлення не маю. У всякому разі, вітаю вас біля підніжжя Останньої Гори. Мою оселю вашою мовою можна коротко назвати Джерельними Покоями. Я люблю тут бувати. Тут ми й заночуємо.
Древес опустив гобітів у траву під буковими шпалерами, і вони пішли за ним до ніші під склепінням. Тільки дивлячись знизу, вони змогли помітити, що їх новий знайомий під час ходи майже не згинає колін; перш ніж торкнутися землі всією ступнею, він спирався на неї великими, широкими пальцями ніг. Ступивши під крапельну завісу, що прикривала нішу, Древес кілька разів з насолодою вдихнув вологе повітря, просякнуте перлинами водяного пилу, широко посміхнувся та увійшов під склепіння. Посеред ніші стояв величезний кам'яний стіл, ані стільців, ані лавок не було видно. Древес сховався в темній глибині, виніс дві великі чаші й поставив на стіл. Чаші по вінця наповнювала, як здалося гобітам, звичайна чиста вода, але коли Древес простягнув над ними руки, вода спалахнула в одній чаші смарагдовим сяйвом, в іншій — золотавим. Змішуючись, ці промені освітили нішу так, наче сонце потрапило до грота крізь мереживо весняного листя. Дерева в залі за джерельною завісою теж засяяли, спочатку слабко, поступово розгораючись, і невдовзі кожен листок був оточений вінчиком світла, зеленого, золотого чи мідно-червоного, а стовбури засяяли, наче вирізьблені із самоцвітного каміння.
— Ну от, тепер можна й підживитися, — сказав Древес, — скуштуйте-но нашого питва…
Він відійшов у кут грота, де стояли високі кам'яні посудини з важкими кришками. Древес підняв кришку однієї з них, зачерпнув великим ковшем і наповнив три келихи — два трохи менших і один великий. [61]
— Ця оселя створювалася для ента, — сказав він, повертаючись, — тому стільців тут немає. Але я вас зараз прилаштую…
Він переніс гобітів на кам'яну стільницю — від неї до підлоги було не менше шести ліктів. Гобіти сіли скраю, звісивши ноги, і стали маленькими ковточками смакувати частування. І ця рідина на вигляд не відрізнялася від води, але були в ній якісь пряні приправи, слабкий, але приємний лісовий дух.
Дію напою гобіти відчули одразу. Легке тепло виникло в пальцях ніг, потім відчуття свіжості й незвичної сили наповнило їхні тіла по самі маківки в прямому розумінні слова — волосся на головах гобітів заворушилося, закучерявилося, пішло в ріст. Тим часом Древес обмив ноги у великому чані й, узявши свій келих, випив його повільно, не відриваючись. Гобіти вже стали побоюватися, чи не захлинеться старий ент, але тут він нарешті облишив порожній келих і блаженно зітхнув: