Спогади
- Автор: Тарнавський Мирон Омелянович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Червона Калина
- ISBN: 978-966-8997-12-9
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спогади». Краткое содержание книги:
Книжка написана колоритно, цікаво, вона стане для численних читачів чистим джерелом пізнання історії Українського війська.
На мою вимогу приділено до моєї диспозиції одну чету У. С. С. під проводом рухливого та інтелігентного старшини пхор. Дмитра Палієва. Цю чету я висилав звичайно туди, де ще не було зорганізоване місцеве Вільне Козацтво, що перебрало би у свої руки всяке майно, що його чимало було по ріжних магазинах і фабриках.
Не у всіх місцевостях вспіли потворитися відділи української міліції. Не всюди на брамах складів міліонового добра стояла сторожа. Чимало нашого добра довгими залізничними валками почимчикувало, популярно кажучи, чортові в зуби. Тому я порішив випереджувати австрійські реквізиційні комісії. Маючи, на основі приділених мені обов'язків, повну свободу рухів, я розпитував у дядьків, де тут недалеко на лінії маршу австрійських військ лежить якийсь більший склад військового або цивільного майна, брав підводу і, переганяючи машеруючі відділи, гнав туди що сил. Тут входив у порозуміння зі свідомішими українцями, і коли австрійські відділи входили у місцевість, де був такий магазин, заставали під ним міліціонерів з жовто-блакитними перев'язками на руках, т. зв. формації Вільного Козацтва. Пізніше я війшов у порозуміння з комісарем для цих справ, визначеним губерніяльним комісарем у Кам'янці, і ми удвійку роз'їздили підводами або автом по околиці, вириваючи Австрії дослівно з-під рук великі добра.
Нераз ненадійно ми наїздили просто в обійми большевицьким відділам, що хоч і дралували перед австрійцями, все ж з правдивою розкішю відіслали би нас до царства небесного. Але завжди щаслива зірка виводила нас з таких невиразних ситуацій.
Раз, тямлю, приїхали ми з комісарем до якогось містечка. Але що тут ще були большевики, він порадив мені остатися в якомусь шинку (я був в однострої), а сам побіг до міста, обіцяючи за малу хвилечку вернутися назад. Сів я за столом і жду. Аж тут чую на подвір'ї гомін. Визираю вікном — лишенько! Большовиків гурма валить просто до коршми, — вгледіли мене харцизяки. Тут мені вже і кришка, думаю. Не загинув лицарською смертю на фронті, то тут прийдеться з рук поганих жидів і московської босячні до вічности переставитися. Та ще й де? У коршмі плюгавій. Тьфу, собаче щастя! Пращаюся в гадці зі світом і діточками. Але небезпека так скоро проминула, як і прийшла. Хтось зізаду гукнув «австрійци», і спричинники моїх передсмертних міркувань як крізь землю провалилися.
Таким способом, між іншими, ми врятували в Дунаївцях величезний магазин сукна й скіри та в Новій Ушиці не менше великий магазин одягів. Мій «сопутник» звичайно віз зі собою оберемок відозв від Українського Уряду, в якому був зазив до цивільного населення зберегти повний спокій під час перемаршу австрійських військ, бо вони мають на меті лиш очистити наш край від большевицьких банд, а потім спокійно вернутися туди, відкіля прийшли.
Дедалі справа охорони майна була вже наладнана і виконувана, мабуть, окремими відпоручниками, так що моя запобігливість стала зайва. Тому я перенісся на зади машеруючих відділів і там намагався запобігати ріжним насильствам військових над цивільним населенням.
Одного разу застряг я в якомусь селі довше, як було треба. Австрійські відділи пішли далеко наперед, а свою чету я вислав у напрямі Бару приготовити варту біля магазинів. Збираюся ото до відходу з одної гостинної хати, аж на воротах придержує мене дивний вид. Серединою вулиці жене ціла батерія в такому гоні, що земля дрижить. Придивлююся вершникам — большевики. Не мав я вже часу десь скритися, тож стою й дивлюся, що з того буде. Але батерія пробігла, й нічого мені не дісталося, крім кількох поглядів, що в інших обставинах нічого би доброго не віщували.
Можна уявити собі, яку дивну шахівницю регулярних, здемобілізованих і повстанчих військ уявляла собою територія України. Батерію, що мене обсипала порохами і лютими поглядами, приловили згодом мадярські частини і спрямували її обслугу безцеремонно до пекла.
З Ушиці пересувалися австрійські війська на південний схід через Бар. 54 австр. дивізія, до якої мене приділили, була у свому складі здебільше українська, тому мало було випадків непорозумінь з місцевим населенням. Тут я мав багато часу й використував його на балачки зі селянством та на роздачу брошурок, виданих Українським Урядом, що мав їх аж піввоза.