Живі книги
- Автор: Иванцова Людмила Петровна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-5860-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Живі книги». Краткое содержание книги:
Чомусь сьогодні ці «декоративні» книжки не викликали бажання читати, і Женька знову сховалася під ковдру, перевернулася на живіт, обхопила руками подушку й задумалася, але при цьому гнала думки про те, що місячні не прийшли вчасно і що робитиме, коли раптом… Зусиллям волі вона посунула їх, замінивши на спогади про почуту сьогодні розповідь тієї жінки в кав’ярні. Історія з чоловіком, який, замість підперти плечем дружину чи хоча б разом розгрібати спільні проблеми, просто собі зник… І навіть не так уже й просто, зважаючи на лист-донос у прокуратуру… Але ж упоралася! Вистояла! Чи могла вона пробачити йому це через рік? Навряд чи. Навіщо їй такий?! Женьчині негаразди зблідли порівняно з проблемами однієї цілком реальної жінки, але якби ще та розповіла, як саме люди вибираються з такого лайна!
Женька згасила світло, зітхнула, вмостилася зручніше і раптом хмикнула. Згадала стару дівчачу прикмету: ночуючи на новому місці, промовляти: «На новом месте приснись жених невесте!» Київська то прикмета чи глобально дівчача – ніхто не знав, але вони з приятельками не раз уже проробляли цей «ритуал», бо просто було цікаво.
Дві Женьчині подружки, колишні однокласниці Вікуся й Даша, ще не відали про радикальні зміни в її житті. Лишень Іллі було сказано про це й дано дозвіл допомогти. Дівчата мали дізнатися вже «за фактом».
І от тепер: «На новом месте… приснись…» Так, вона знала повно дурних прикмет і забобонів і ніколи не ставилася до них серйозно, але… Чом би й ні?!
Дівчина прошепотіла ці магічні слова й тихо спливла в сон.
Зранку, о пів на восьму, коли вибігла з під’їзду, щоби встигнути відкрити перукарню, про сон не згадала. Першим, що побачила перед собою, була спина Іллі. Він тупцяв біля лавочки, на якій стояв пакунок із «МакДональдсу». Женька зиркнула по сторонах і зрозуміла, що непомітно обійти хлопця ніяк не вийде.
– Що за цирк, брате?! – тихо постукала його пальцем по плечу, але Ілля аж підскочив.
– Ой, налякала! Задумався. Який «брате»?! Який «цирк»?! – очі його були невинно-хитрі. – Думаю, раптом не встигла поїсти, може, проспала на новому місці…
І лише цієї миті Женька згадала, з якими словами вчора заснула. Згадала і пирснула сміхом, бо снилися їй то Жириновський у гніві, то якісь бійки політиків, але вже не в парламенті, а в неї в перукарні.
– Тьху! Куди ніч, туди й сон! – емоційно промовила Женька.
– Ти чого це? – не зрозумів Ілля.
– Та я про своє. Ти той, ішов би собі в інститут, бо он сесія на носі… А мені ніколи тут із тобою, я в графіку, мушу бігти!
– Я в курсі. Подумав, раптом проспить дівчина, то виручу – підвезу, – і хлопець кивнув на скутер, що стояв неподалік, біля жасминового куща, і Женька його не відразу помітила.
– Ти? Мене? Зараз! – вона гмикнула, зиркнула на скутер, потім на Іллю, що тримав у руках пакунок із надто знайомим запахом звичної, хоч і не нашої їжі. – Хоча… Ідея непогана. Але я внесу поправочку. Часу дійсно обмаль, я таки проспала, тому я їду на твоєму коні до роботи, відчиню двері, впущу дівчат, а ти, раз нікуди не поспішаєш, прогуляєшся пішки і там його в мене забереш. А?
– А ти хоч упораєшся з керуванням?
– Ага. Я вже на подібному їздила! Не така там складна система. Та і їхати лише два квартали…
– Ну, дивись, аби носа не розбила! – знизав плечима хлопець.
Ілля не розраховував на такий поворот подій, але ранок був сонячний, погода хороша, Женька встигне на роботу. Бач, яка уперта… Що ж, доведеться прогулятися, хоч і не на це сподівався.
– Ти непередбачувана! Торпеда! Як це в тебе так швидко голова варить?! – усміхнувся він. – Згода. Шуруй, поки не спізнилася. Пакет забереш із собою чи принести?
– Принеси, бо гепнуся на нього, шкода буде хавки, а особливо кави!
– А звідки ти знаєш, що там є кава?! – щиро здивувався Ілля.
– Знаю! – засміялася дівчина, уже погладжуючи сидіння скутера. – Ну, давай ключ!