Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi
- Автор: Солдатенко Валерій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5793-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi». Краткое содержание книги:
Лозицький В. Чи був Володимир Винниченко членом КП(б)У // Літературна Україна. – 1989.—24 серпня.
Революция на Украине. По мемуарам белых. – М.—Л., 1930.
Річицький А. Володимир Винниченко в літературі й політиці. 36. ст. – К., 1928.
Самарцев І. Г. До біографії В. Винниченка // Архіви України. – 1991. – № 4.
Саппа М. Винниченко і Раковський // Вітчизна. – 1990. – №11.
Свенціцький І. Винниченко. – Львів, 1920.
Смоленчук М. Помилки у жандармському циркулярі // Київ. – 1990. – № 7.
Солдатенко В. Путь на Голгофу (Володимир Винниченко. Постаті на тлі революції. – К., 1994.
Солдатенко В. Еволюція суспільно-політичних поглядів В. К. Винниченка в добу української революції // Український історичний журнал. – 1994. – № 6; 1995. – № 1.
Солдатенко В. Українська революція: концепція та історіографія. – К., 1997, 1999.
Солдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис. – К., 1999.
Солдатенко В. Ф. Володимир Винниченко. На перехресті соціальних і національних прагнень. – К., 2005.
Солдатенко В. Ф. Три Голгофи (Політична доля Володимира Винниченка). – К., 2005.
Солдатенко В. Ф. У пошуках соціальної і національної гармонії (ескізи до історії українського комунізму). – К., 2006.
Солдатенко В. Ф. Винниченко і Петлюра: політичні портрети революційної доби. – К., 2007.
Солдатенко В. Ф. Думки з приводу Винниченкової політичної долі (до 130-річчя від дня народження // Світогляд). – К., 2007.
Стрельський Г., Трубайчук А. Михайло Грушевський, його сподвижники й опоненти. – К., 1996.
Тагліна Ю. Володимир Винниченко. – Харків, 2010.
Тищенко Ю. Хто такий Винниченко. Біографічний нарис. – К., 1917.
Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У 2-х т. Т. 1—2. – К., 1996, 1997.
Федченко П. Оцінюємо з класових позицій. Про політичне обличчя і художню творчість В. Винниченка // Київ. – 1987. – №12.
Христюк П. Замітки і матеріали до історії Української революції. – Т. І—IV. Прага, 1921—1922.
Христюк П. Письменницька творчість В. Винниченка (Спроба соціологічної аналізи). – X., 1929.
Шаповал М. Велика революція і українська визвольна програма. – Прага, 1928.
Шульгін О. Без території. Ідеологія та чин уряду УНР на чужині. – К., 1998.
«Самостійна Україна»
(Микола Іванович Міхновський)
Яскравий, послідовний речник українського самостійництва народився 19(31) березня 1873 р. в с Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії в сім'ї потомственого сільського священика. Закінчив Прилуцьку гімназію (1891 р.) і юридичний факультет Київського університету (1895 р.). У національно-визвольний рух включився в студентські роки. Входячи до української громади, невдовзі вступив до київського гуртка «Братства тарасівців», що стало провідним в організації.
Програмними засадами «братчиків» стали гасла: «Самостійна суверенна Україна, соборна, ціла й неподільна від Сяну по Кубань, від Карпатів по Кавказ, вільна між вільними, рівна між рівними, без пана й хама, в будучому без класової боротьби; федеративна всередині, цебто федерація Лівобережної, Правобережної, Степової України, Кубані й Галичини; гетьман, як президент, і сейм; мета державна – перед усім і над усе; удержавлення поверхні і надр землі, грубого промислу й гуртового гандлю; трудова повинність, загальна державна асекурація, загальна, безплатна й обов'язкова школа, свобода віри, відокремлення церкви від держави, національна армія; боротьба з імперіалізмом; боротьба зі свавільними утисками;… Україна для українців, себто, що визнають себе українцями; культура нації і своя наука, своя краса, свій розум, своя правда, своя воля, свій бог; не ми будемо, якщо Вкраїні волі й долі не здобудемо».
Досить швидко М. Міхновський зблизився з визначними діячами української інтелектуальної еліти, виділявся особливою активністю, брав участь у розробці програмного документа «Profession de foi молодих українців», в якому обґрунтовувалась самостійницька позиція радикального крила українського руху.
Однак розгорнути визвольний рух в Україні за розробленими планами «тарасівців» не вдалося, оскільки багатьом тодішнім українофілам вони здавалися абсолютно нереальними, донкіхотськими. До того ж, «Братство тарасівців» швидко опинилося в полі зору царської охранки, яка замах на «єдину і неподільну» сприймала як один з найтяжчих державних злочинів. Частина «тарасівців» була заарештована, інші були вислані у села.