Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків
- Автор: Костецький Анатолій Георгійович
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків». Краткое содержание книги:
Тільки тепер батько й син почали поступово приходити до тями.
— Як це зрозуміти? — першим оговтався Сидір. Силовий. — Ти чому тут, а не в ліжку?
— Уроки на завтра вчу, — нічого кращого не міг вигадати син, якого спіймали на гарячому. Ним, як ви вже здогадалися, був не хто інший, як Христофор.
— Уроки?! — ступив батько до поличок і зняв пляшечку із залишками соляної кислоти. — Це — уроки?! І це? — Він по черзі тицяв пальцем у баночки, коробочки та бляшанки, що донедавна спокійнісінько перебували у шухляді «Побутова хімія».
При цьому в нього був такий грізний погляд, що син зрозумів: попереду серйозна розмова! Він вирішив мовчати, як герой.
Батько наче прочитав його думки.
— Чого мовчиш! — підвищив він голос. — Я вимагаю пояснень!
— Нема чого пояснювати.
— Як — нема?! Ми з мамою місця собі не знаходимо, гадаємо, що у нас у домі діється, а це, виявляється, наш рідний синочок сюрпризи влаштовує.
Раптом Сидір Силович замовк і втупився поглядом у сина. Той, доки батько вичитував йому, намагався непомітно заштовхати під стіл якусь невеличку поліетиленову каністрочку. Але Сидір Силович помітив! Він підскочив до сина:
— Ти що ховаєш від мене, негіднику?! Ану, показуй! — І нахилився, щоб вихопити каністрочку з-під столу: вона була, як він уже розгледів, з якоюсь зеленкуватою рідиною. Але син заступив йому дорогу.
— Звідки це? — ще більше розсердився батько. — Признавайся, де вкрав!
— Не крав я! Назбирав грошей — і купив! Два тижні морозива не їв і кіно не дивився!
— Давай сюди! — наказав Сидір Силович, простягаючи руку.
— Не дам! — чомусь страшенно перелякався син і — відштовхнув батькову руку.
— Ти глянь! — отетерів Сидір Силович. — Так ти ще й рідному батькові перечиш?! — Щиро кажучи, Сидір Силович розгубився від несподіваної рішучості сина і навіть не знав, що вдіяти. Зрештою він махнув рукою і вже трохи спокійніше сказав: — Добре! Зараз — спати, а завтра розберемося.
Розділ п’ятий
СХОВАНКУ ВИКРИТО…
Але наступного ранку Сидору Силовичу не довелося поговорити із сином про нічні пригоди. По-перше, після бурхливих нічних подій батько просто не зміг рано прокинутись. По-друге, на ранок він уже трохи охолов. А по-третє, син уже о сьомій ранку вислизнув на вулицю, прихопивши із собою таємничу поліетиленову каністрочку.
Невдовзі він уже стукав у двері свого друга Васька. Христофор знав звичку цієї родини вставати разом із сонцем, тож не боявся когось розбудити. Тато, мама й старша сестра Васька щоранку до роботи бігали кілометри по три — «од інфаркту», — а сам Васько в цей час робив зарядку з гантелями, обливався крижаною водою і готував для всіх сніданок.
Такий режим він виробив для себе ще з другого класу, бо мріяв у майбутньому стати всесвітньовідомим мандрівником. Для цього йому треба було мати сталеві м’язи, не боятися нежитю й грипу і, зрозуміло, вміти готувати їжу: адже в далеких мандрах мами коло тебе не буде!
Отож навіть від такої прозаїчної і, на перший погляд — зовсім не хлопчачої справи, як кухарство, Васько отримував щиру насолоду й величезне задоволення, бо й вона з кожним днем наближала його до омріяної мети.
От і зараз він зробив зарядку, похукав під крижаним душем і вже розбивав на гарячу пательню, де шкварчала соковита шинка, яйця, як у двері постукали.
— Що сталося? — перелякано спитав Васько у Христофора, що стояв на порозі й ніяк не міг відсапатися після швидкого бігу.
— Та так, — непевно відказав той. — Вийди на хвилинку, справа є.
— Заходь краще до мене, — запропонував Васько, — тут поговоримо, а то яєчня згорить. Христофор ступив за поріг.
— Ну, що там у тебе? — повернувся до розмови Васько, знімаючи з плити яєчню.
— Ось, треба сховати, — Христофор розстебнув портфель і видобув з нього каністрочку.
— Що тут? — зиркнув одним оком Васько.
— Поки нічого не питай. Розкажу згодом!
— Згодом так згодом, — здвигнув плечима Васько. — А зараз давай краще перекусимо.
На цю пропозицію Христофор пристав дуже охоче: він так поспішав утекти з дому, поки не прокинувся батько, що навіть не встиг перехопити бодай скибочку хліба.