Останній з могікан
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- ISBN: 978-966-14-0884-4,978-966-14-7451-1
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Останній з могікан». Краткое содержание книги:
Твір цей Купер написав 1825 р. Дія його відбувається 1757 р.
Індіяни мовчки подалися на свої місця — заглибини в скелі, звідки їм було видно весь той бік біля підніжжя водоспаду. Посеред острівця знайшло собі грунт кілька низьких хирлявих сосен, утворивши сяку-таку гущину. От сюди й прошмигнув Соколине Око, так хутко як олень, а за ним поспішив жвавий Данкен. Тут вони укрилися, скільки змога була, поміж кущів та кам'яних брил, порозкиданих довкола. Над ними стриміла гола округла скеля, що пообіч неї вирувала й спадала круто в діл вода, як то вже читачеві змальовано. Світало, і протилежний берег уже не розпливався в мороці. Тепер можна було заглянути й до лісу і розрізнити те, що ховалося під темним шатром похмурих сосен.
Чатували вони довго й тривожно, але ніщо не показувало на повторення нападу. Данкен уже починав думати, що їхній вогонь виявився ефективніший, ніж гадалося, і що ворог і справді відступив. Коли, одначе, він поділився цією думкою з розвідником, той тільки похитав головою.
— Ви не знаєте вдачі макуасів, коли гадаєте, що вони заберуться, ані жодного скальпа не здобувши! — відказав він. — Якби гемон той лиш один був верещав уранці, а то ж їх десятки чотири! І вони занадто добре знають, скільки нас і хто ми, щоб так легко відмовитись від здобичі. Тс-с! Гляньте он туди, вище нас, де вода розбивається об скелю. Щоб мене вбили, коли ці люципери не перебралися через пороги й нам на лихо не добилися до верхів'я острова! Тс-с! Обережніш, а то вмить будете без скальпа!
Гейворд підвів голову над укриттям і побачив те, що слушно оцінив як диво зухвалості й сприту. Річка розмила край м'якої скелі в такий спосіб, що перший прискалок став менш крутий і прямовисний, як звичайно на водоспадах. Керуючись самими легкими жмурами на потоці, там, де вода сягала верхньої частини острова, гурт затятих індіян кинувся в річку й поплив до того місця, знаючи, що, коли їм пощастить, вони легко дістануться до своїх жертв.
Тільки-но Соколине Око замовк, як з-поза декількох колод пливучого дерева, що їх прибило до цих голих бескеть, вигулькнуло чотири людські голови. Мабуть, ці колоди й підказали індіянам можливість такого небезпечного заходу. Ще за мить з'явилася й п'ята голова, — у воді понад зеленавим краєм водоспаду, недалеко від берега острова. Індіянин відчайдушно боровся, щоб дістатись безпечного місця, і, підштовхуваний потоком, уже простягав руку товаришам на острові, коли це вир відкинув його, і він підскочив угору, піднісши руки й закотивши очі, а тоді раптово впірнув у глибоку роззявлену хлань і зник. Дикий розпачливий зойк долинув із-під водоспаду, і все стихло, як у могилі.
Під першим благородним поривом Гейворд мало не кинувся на порятунок нещасного, та залізний стиск розвідникової руки стримав його.
— Хочете накликати певну смерть на нас, виказавши мінгам нашу схованку? — суворо мовив Соколине Око. — Це заощадило один заряд пороху, а порох нам дорогий, як вільний подих загнаному оленеві! Підсипте-но краще свіжого пороху собі до пістолетів, бо туман з водоспаду міг зволожити сірку, і наготуйтесь до бою врукопаш, а я зустріну їх вогнем.
Він заклав пальця в рот і видобув довгий пронизливий посвист, на який відповіли зі скелі, де чатували могікани. Данкен помітив, як на цей звук підвелися голови з-поза розкиданих край острова колод, і зараз же сховалися знову. Потім його увагу привернув ледве чутний шелест ззаду. Обернувшись, він побачив, як до них підповзає Анкес. Коли молодий ватаг прилаштувався з надзвичайною пильністю і незворушним спокоєм, Соколине Око заговорив до нього по-делаварському.
Для Гейворда це були хвилини гарячкової, ледь стерпної напруженості, тоді як розвідник вважав за можливе саме тепер прочитати своїм молодим товаришам лекцію про мистецтво обачливого користання вогнепальною зброєю.
— Із усілякої зброї, — почав він, — рушниця з м'якого металу, з довгою, добре нарізаною цівкою — найбільш небезпечна у вправних руках. Але до неї треба ще дужої руки, бистрого ока, точної міри в заряді, аби вона заграла на повну силу. Зброярі, либонь, не дуже знаються на своєму реместві, коли роблять оті мисливські рушниці або ж кавалерійські…
Його перепинило тихе й виразне «гу!» Анкесове.
— Я бачу їх, хлопче, бачу, — сказав Соколине Око. — Вони збираються нападати, бо інакше б не виставляли свої брудні спини з-за колод. Хай собі, — додав він, перевіривши свій кремінь. — Перший з них напевно спіткає смерть, хоч би він і сам Монкалм був!