Таємниця Жовтої кімнати
- Автор: Леру Гастон
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: Журнал "Всесвіт", 1996, № 4-7
- Переводчик: Катерина Квітницька-Рижова
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Таємниця Жовтої кімнати». Краткое содержание книги:
— Ні! Він був один і спільника не мав.
— Вітаю! Вітаю! — гукнув здалеку Фредерік Ларсан.
— Дивіться, — вів далі юний репортер, киваючи на сліди грубих черевиків. — Чоловік сів тут і зняв шкарбуни, які він взував, щоб завести слідство в оману, поза всяким сумнівом, прихопивши їх із собою, перевзувся й спокійнісінько діставсь пішки до шосе, ведучи велосипед рукою. Він не наважився їхати велосипедом по цій розмитій дощем стежці. Врешті, про це свідчить легкий і непевний слід шин на стежці, хоч земля там досить м’яка. Якби на велосипеді сиділа людина, колеса б глибоко вгрузли В фунт. Ні, ні, тут діяв лише один злочинець. І він ішов пішки!
— Браво! Браво! — знову вигукнув великий Фред.
І раптом, підійшовши до нас, він зупинився перед Робером Дарзаком і кинув йому:
— Якби ми мали тут велосипед, то могли б переконатися, чи правильні висновки цього молодика, пане Дарзак. Ви не знаєте часом, чиє в замку велосипед?
— Ні, — відповів Робер Дарзак, — велосипеда немає. Свій я чотири дні тому відвіз до Парижа, коли приїжджав сюди востаннє.
— Шкода, — крижаним тоном відказав Фред і, обернувшись до Рультабія, зауважив: — Якщо так триватиме й далі, ви побачите, що ми дійдемо однакових висновків. Чи є у вас думка, в який спосіб нападник вийшов із Жовтої кімнати?
— Так, думка є…
— В мене теж є, — вів далі Фред, — мабуть, така ж сама, як і в вас. У цій справі інших міркувань і бути не може. Я чекаю приїзду свого шефа, щоб викласти свою думку перед слідчим.
— А що, шеф поліції має прибути?
— Так, сьогодні пообіді: хоче влаштувати в лабораторії ставку віч-на-віч усіх, хто грав або міг грати якусь роль у цій драмі. Це обіцяє бути цікавим. Шкода, що ви не зможете бути при цьому.
— Я буду, — запевнив його Рультабій.
— Достеменно ви, як на ваш вік, людина непересічна! — відказав на те поліцай тоном, у якому бриніли іронічні нотки. — 3 часом могли б стати чудовим поліцаєм, якби керувалися певним методом і менше покладались на вроджену інтуїцію та на звивини свого мозку. Я вже не раз помічав, пане Рультабій: ви забагато мудруєте й цим гальмуєте власну спостережливість. Яка, наприклад, ваша думка про закривавлену хусточку й червону п’ятірню на стіні? Ви ж бо на власні очі бачили кривавий відбиток. А я, на відміну од вас, бачив лише хусточку. Кажіть-но!
— Ото маєш! — вихопилося в дещо спантеличеного Рультабія. — Вбивця був поранений панною Станжерсон пострілом у руку!
— Ось він, грубий, інстинктивний висновок! Начувайтеся, пане Рультабій, ваше логічне мислення надто прямолінійне, і логіка може підкласти вам велику свиню, якщо ви й надалі так грубо користуватиметеся нею. Існує безліч обставин, за яких її треба вживати обережненько, заходячи, так би мовити, з тилу. Ви мали слушність, пане Рультабій, коли згадали про револьвер панни Станжерсон. Жертва, поза всяким сумнівом, стріляла. Але ви помиляєтесь, коли твердите, буцімто вона поранила вбивцю в руку…
— Я цього певен! — не вгавав Рультабій.
Фред, так само незворушний, урвав репортера:
— Вам забракло спостережливості. Вивчення хусточки, численні круглі яскраво-червоні цяточки — краплі крові, які я знайшов біля слідів, — я з’ясував, що вони падали в той самий час, коли невідомий ступав на землю, свідчать, що вбивця не був поранений. У вбивці, пане Рультабій, кров юшила з носа!
Великий Фред промовляв це повагом. Щодо мене, то я не зміг опанувати себе й ахнув.
Репортер пас очима Фреда, який, зберігаючи цілковиту серйозність, теж пильно на нього дивився, аж поки перейшов до висновків:
— Невідомий притискав до роз’юшеного носа і хусточку, й руку, яку потім витер об стіну. Це дуже важлива деталь, — вів він далі, — бо в такому випадку вбивця, щоб бути вбивцею, зовсім не обов’язково повинен бути поранений у руку!
Рультабій глибоко зануривсь у роздуми. Потім одказав:
— Існує дещо важливіше, пане Фредеріку Ларсан, ніж грубе поводження з логікою: пане, я маю на увазі ту настанову, притаманну деяким поліцаям, яка змушує їх наївно й непомітно припасовувати цю саму логіку до потреб своєї концепції. Гадаю, ви не будете заперечувати, що у вас уже склалася певна думка про особу вбивці? Внаслідок цього упередження вам не підходить, щоб вбивця був поранений у руку, бо інакше ваша версія відпаде сама собою. Тож ви шукали і знайшли інше пояснення. Це дуже небезпечний метод, пане Фреде, дуже небезпечний, коли на підтвердження власної ідеї, тим паче в такій справі, де йдеться про вбивство, знаходяться потрібні докази! Це може далеко вас завести! Бійтеся судової помилки, пане Фреде, вона чатує на вас!..