Блакитний Замок

— Довготерпелива! Що за дурниці! Я за все своє життя не чув, щоб молода жінка плела щось таке, як вона оце щойно. Про такі речі вона мала б соромитися й думати, не те що говорити вголос. Ганьбити і ображати всіх НАС! Та за таке їй варт би всипати гарячих і я сам би цим зайнявся. Ху-у-у-у-у!

Дядько Бенджамін одним ковтком випив пів філіжанки пекуче-гарячої кави.

— Чи це не могло бути через свинку? — далі рюмсала кузина Стіклс.

— Я вчора відкрила парасольку в приміщенні, — зітхнула тітонька Джорджіана, — так і знала, що це на нещастя.

— Ви пробували зміряти їй температуру? — спитала тітка Мілдред.

— Де ж там. Вона не дозволила Амелії вкласти їй термометр під язик, — схлипнула кузина Стіклс.

Місіс Фредерік вже не ховала сліз. Всі її захисні мури впали.

— Мушу вам розповісти, — ридала вона, — що Валансі оці два тижні дуже дивно поводиться. Хай Крістін скаже. Я думала, що це знов якась її застуда. Але ні, ні…, це щось гірше!

— Ой, у мене знову неврит! — скрикнула кузина Гледіс, вхопившись за голову.

— Не плач, Амеліє, — заспокійливо промовив Герберт, нервово шарпаючи своє жорстке шпакувате волосся. Він ненавидів «сімейні скандали». Дуже неделікатно з боку Досс влаштувати «це» на ЙОГО срібному весіллі. Хто б сподівався такого від неї. — Зводите її до лікаря. Це в неї, мабуть… такий приступ. Тепер таке трапляється, правда?

— Та я ще вчора її просила, — простогнала місіс Фредерік. — Вона сказала, що до лікаря не піде, до жодного. Ой, чи мало ж мені горя!

— І ще сказала, що не буде заживати Гіркоту Редферна, — докинула кузина Стіклс.

— І ВЗАГАЛІ нічого, — уточнила місіс Фредерік.

— А ще твердо вирішила ходити до пресвітеріанської церкви, — сказала кузина Стіклс, але, — хай це буде полічено їй заслугою, — промовчала з’їжджання по перилах.

— Оце й доводить, що вона здуріла, — буркнув дядько Бенджамін. — Я примітив щось дивне у ній, як тільки вона увійшла. Я й РАНІШЕ щось примічав (дядько Бенджамін згадав «всьо не появляється» у крамниці). Все, що вона нині говорила, — це ж якесь баламутство. Чого вона питала: «Це така частина тіла?» Таж це повне безглуздя! У Стірлінгів ніколи нічого такого не було. Це в неї від Вонсбарра.

Бідна місіс Фредерік була надто пригнічена, щоб обурюватися.

— Я ніколи не чувала про щось таке у Вонсбарра, — проридала вона.

— А твій батько був доволі дивним, — сказав дядько Бенджамін.

— Бідний татусь був…не такий як всі, — слізно зізналася місіс Фредерік, — але розум його не підводив.

— Усеньке своє життя він говорив достеменно так, як Валансі сьогодні, — заперечив дядько Бенджамін. — І ще запевняв, що в ньому відродився його власний пра-прадід. Я сам це чув. Не кажи МЕНІ, що хтось, хто ТАКЕ каже, є при здоровому глузді. Та годі, годі, Амеліє, перестань заводити. Звісно, Досс зробила сьогодні страшне видовище, але вона не відповідає за себе. У старих панєн таке трапляється. Вийшла б заміж, коли слід, то нічого такого не було б.