Бурелов
- Автор: Стюарт Пол, Рідел Кріс
- Серия: The Edge Chronicles. The Twig Trilogy #2
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 966-692-362-9
- Переводчик: Валентин Корнієнко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Бурелов». Краткое содержание книги:
Скрид пройшовся по небесному кораблю. Він не вважав на шереги кривавих трофеїв на стінах, як не примічав і жахливого смороду; для Скрида Пальцекрада руїни розбитого «Вітроплава» просто пахли домівкою.
Він почепив ліхтаря на гака над величезною скринею із залізного дерева та шкла, відчинив віко, присів навпочіпки і взявся до праці. Одного по одному він витягував зі своєї торби закляклі цурпалки пальців і, наче яка причинна манікюрниця, маленькою шпилькою вишкрябував із-під нігтів бруд. Крихітні порошинки, одні з білим полиском, інші — з рудим, падали у скриню до своїх посестер. Нарешті, упевнившись, що всі крупинки повиколупувані, він пошпурив непотрібні вже пальці на здорову купу, до решти.
Упоравшись із роботою, Скрид мрійливо, з іскорками втіхи в очах, зазирнув до скрині. Більш як на три чверті вона була заповнена вишкрібками з-під нігтів.
— О, золоте-ень-кі мої крупиночки-кровиночки! — прошепотів він. — Одного дня скриня наповниться вщерть. Чекати вже недовго — хай поможе мені Небо! І тоді, того пречудового дня, моїм пошукам урешті настане край!
Скрид підвівся, гучно прибив віко скрині і вийшов надвір. Довга ніч добігала кінця. Ліворуч, із того боку, в який відступала пітьма, гнався табун шарлатових хмар, вісник близької бурі. А праворуч, ген-ген над обрієм, мрів силует небесного корабля, виразно різьблячись проти ранкової зірниці.
Грозові хмари і корабель навально зближалися.
Розділ сьомий
Згода і зрада
Матінка Товстобрюхперо занепокоєно спостерігала, як постать старезного діда наближалася до Захмарного Вовка. Із власного гіркого досвіду вона знала: якщо дозволити двом сторонам, так би мовити, попитові та пропозиції, зустрітися, наслідки можуть виявитися щонайзгубніші. Куди краще зберігати за собою роль посередника: залагоджувати оборудки, натискати на потаємні пружини. А все ж, як зауважив Форфікюль, новоприбулий був заразом і їхньою єдиною надією, оскільки самій Матінці так і не пощастило переконати Захмарного Вовка вирушити у подорож.
Старий нахилився вперед і торкнув Захмарного Вовка патерицею.
— Підведися, Квінтиніусе Вергініксе, — озвався він.
Живчик зорив, як батько спинається на ноги і зводить очі догори. Хлопець завважив, що його погляд світиться побожною шанобою, і тут Живчика осяяло: він уже знав, знав із цілковитою певністю, хто цей старий, прибраний у канцур’я дід. То був Професор Світлознавства, колишній батьків заступник і напутник.
— Скільки літ, скільки зим, Квінтиніусе, — жебонів Професор. — Найкращий із найкращих серед сотні поколінь випускників Лицарської академії… ба більше… — Він умовк і зиркнув на Живчика, якого бачив уперше. — Хто це, Матінко Товстобрюхперо? — поцікавився він.
— Цей парубійко зі мною, — вихопився поперед неї Захмарний Вовк. — Усе, що ви маєте сказати мені, можна сміливо говорити при ньому.
— Ти певен? — запитав Професор.
— Цілком, — чемно, але твердо відповів Захмарний Вовк.
Професор Світлознавства згідливо кивнув головою.
— Ми підвели тебе, Квінтиніусе. Я добре розумію, щo це означає. А тепер прийшли до тебе із простягнутою рукою. Ми потребуємо твоєї допомоги.
Дивлячись, як батько муляється під допитливим Професоровим оком, Живчик добачив у цьому схожість із собою. А як Захмарний Вовк озвався, хлопець упізнав у батьковім голосі свої власні інтонації, коли він, Живчик, заникувався чи затинався.
— Я… м-м-м… цебто… Матінка Товстобрюхперо уже виклала цю… цю… проблему.
— Он як! — здивовано звів брови Професор. — Тоді ви зрозумієте, яке тяжке наше становище… або, що те саме, як нам, бракує тяжкого у нашому становищі, — додав він, хихотнувши на свій маленький каламбур.
Захмарний Вовк блідо всміхнувся.
— Виходить, Санктафракс і справді в небезпеці? — запитав він.
— Він може не сьогодні-завтра зірватися з мертвого приколу, — пояснив Професор. — Нам до зарізу потрібен бурефракс.