Вище крокви, будівничі

«Один хлопець щойно зв'язався з літальною частиною. Якщо хмари піднімуться вище, то ми зможемо вилетіти ще до ранку. Опенгайм каже, щоб ми не дуже сподівалися. Я подзвонив Мюріел, — хотів її попередити. Все склалося дуже дивно. Вона взяла трубку і почала гукати: «Алло!» Голос мені не корився. Вона ледве не повісила трубку. Мені треба трохи заспокоїтися. Опенгайм збирається завдати хропака, аж поки озветься літальна частина. Мені б слід піти за його прикладом, але я занадто збуджений. Я подзвонив, щоб востаннє попросити, вблагати її зустрітися зі мною на самоті й одружитися. Я надто збуджений, щоб стрітися з юрбою. У мене таке почуття, наче я ще не народився. Святий, священний день. Чути було дуже кепсько, і я так і не зміг поговорити до пуття. Який це жах, коли кажеш: «Я тебе кохаю», а у відповідь тобі кричать: «Що?» Цілісінький день я читав вислови Веданти. Ті, хто злучаються в шлюбі, повинні служити один одному. Ушляхетнювати, допомагати, навчати, зміцнювати один одного, але над усе один одному служити. Шанобливо, самовіддано і з любов'ю ростити дітей. Дитина — це гість у домі, її слід любити й поважати, але ніколи не заявляти на неї права, бо вона належить богові. Як це чудово, як розумно, як прекрасно й важко, а тому — правильно. Вперше у житті я відчув радість відповідальності. Опенгайм уже дає хропака. Мені слід було б зробити те ж саме, але я не можу. Комусь треба сидіти за компанію з щасливою людиною».

Я прочитав запис, згорнув щоденника, відніс його в спочивальню і вкинув у Сіморову валізу на канапці. Потім я поточився більш-менш умисно на те ліжко, що стояло ближче. Не встиг я, здається, ще гепнути на постіль, як уже заснув або, може, й знепритомнів.