Дівчина у павутинні

— Ні.

— Ну, мабуть, там ще німці й американці є, а може, і дехто зі шведів.

— Про яке угруповання ми говоримо?

— Це злочинці, вправні злочинці, які більше не грабують банків і не продають наркотиків. Натомість вони викрадають корпоративні секрети й конфіденційну бізнесову інформацію.

— Чорні гакери.

— Це не просто гакери. Вони ще шантажують і підкуповують людей. Можливо, не гребують і такою старомодною справою, як убивство. Правду кажучи, я на них зібрала небагато інформації, переважно якісь кодові слова й непідтверджені зв’язки плюс кілька справжніх імен молодих комп’ютерників нижчої ланки. Це угруповання спеціалізується на промисловому шпигунстві, тому-то ця справа опинилася на моєму столі. Ми боїмося, що найсучасніші американські технології потрапили до рук росіян.

— Розумію.

— Але дістати їх нелегко. Вони добре шифруються, і, хоч як я намагалася наблизитись до їхніх ватажків, мені лише вдалося встановити, що їхнього лідера звуть Танос.

— Танос?

— Так, це похідне від Танатоса — бога смерті в грецькій міфології. Він доводився сином Нікті, ночі, і братом-близнюком Гіпносові, сну.

— Як драматично.

— Швидше по-дитячому. Танос — лихий руйнівник у коміксах компанії «Марвел». Ну, знаєш, там де є ще такі герої, як Галк, Залізна людина й Капітан Америка. По-перше, це все не дуже російське, а найголовніше… як би сказати… це…

— …несерйозне й бундючне?

— Так, наче вони — купка зарозумілих студентів коледжу, що знущаються з нас, і це мене доводить до сказу. Насправді в цій історії багато тривожного, тож я дуже зацікавилась, коли ми завдяки радіотехнічній розвідці дізналися, що, судячи з усього, з цієї компанії хтось утік. Нам подумалося, що цей хтось міг би надати нам певну інформацію, коли тільки ми зуміємо знайти його першими. Одначе, розібравшись у ситуації краще, ми зрозуміли, що все не зовсім так, як ми гадали.

— Що ти маєш на увазі?

— Їх покинув не якийсь злочинець, а, навпаки, порядний чоловік. Він звільнився з фірми, де ця організація має інформаторів. З усього видно, йому пощастило там дізнатися щось украй важливе.

— Зрозуміло.

— На нашу думку, цьому чоловікові тепер загрожує серйозна небезпека. Він потребує захисту, але донедавна ми й не уявляли, де його шукати. Навіть не знали, на якій фірмі він працював. І от, здається, ми його вирахували, — вела далі Алона. — Розумієш, днями один з цих персонажів випадково згадав про того хлопця, сказавши, що з ним здиміли всі кляті «Т».

— Кляті «Т»?

— Еге ж, це прозвучало дивно й таємниче, але мало один козир — специфічність. Завдяки їй і вдалося все досить швидко розгадати. Щоправда, сам пошук словосполуки «кляті „Т“» нічого не дав, але «Т» взагалі, слова на «Т», пов’язані з високотехнологічними фірмами, весь час вели нас до одного — до Ніколаса Ґранта та його максими «Толерантність, Талант і Тіснота».

— Ідеться про «Соліфон»? — спитала Ґабрієлла.

— Гадаю, так. Принаймні нам здалося, що все стало на свої місця, і тому ми почали перевіряти, хто недавно покинув «Соліфон». Спочатку ми нічого не знайшли, бо там велика плинність кадрів. Такий їхній принцип — таланти мають постійно змінювати один одного. І тоді ми стали міркувати над цими «Т». Знаєш, що саме означає цей Грантів принцип?