![Без козиря [збірка] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/5/3/7/bez-kozirya-zbirka-download.jpg)
Без козиря [збірка]
- Автор: Панч Пётр Иосифович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4771-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Без козиря [збірка]». Краткое содержание книги:
Темі громадянської війни присвячений перший роман Петра Панча «Облога ночі». Гордій Байда, шахтар з Донбасу, все своє життя довбав вугілля в забої і не цікавився політикою. Але настали тяжкі часи: в рідній Калинівці хазяйнують німці, а на владу претендують також більшовики, петлюрівці, гетьманівці. Як жити далі? Тим паче, що сини Гордія обрали різні шляхи: старший, Клим, червоноармієць, а молодший, Ілько, анархіст.
До книжки також включено повісті: «Без козиря», в якій описаний Брусиловський наступ російської армії, та «Голубі ешелони», що розповідає про трагедію петлюрівського офіцера Лец-Отаманова, який боровся за самостійну Україну, що мала стати за сестру всій Європі і Росії, але, як завжди, її намагаються віддати на поталу іноземним загарбникам.
— Товаришу Троян, сьогодні новий буде чергувати по камері?
— Нехай обживеться. Товаришу Карбований, чи не ваш оце земляк уночі прибув?
— Теж шахтар?
В'язень, схожий на Гната Убогого, глянув на Байду і покрутив головою:
— В Горлівці такого не бачив.
— А мені він щось здається знайомий з обличчя. Ну, товариші, починаємо день! Вставай! Ваню, дядьку Пилипе, сьогодні треба генеральну уборку зробити.
Йому ніхто не перечив, і Байда зрозумів, що Троян тут за старшого. Він підвівся й собі:
— Може, і я чим допоможу?
— Прийде і до вас черга. Звідки?
— З Калинівки, — уже охоче відказав Байда.
— Так ви, може, й товариша Мостового знаєте?
— А чого б же не знати. Оце ж при ньому і взяли мене.
— Живий Мостовий? Чуєте, товариші, брехня, що підстрелили товариша Мостового. Ось товариш каже — бачив. Мостовий сидів у нашій камері. Коли ви його бачили?
— На тому тижні. Саме заворушка на шахті почалась. Новий закон вивісили, щоб дванадцять годин працювати, ну, шахтар, звичайно, збунтувався, а тут Максим — здрастуйте! Прямо в саму пащу гайдамакам. Визвольна війна, каже, починається! Думаєте, впіймали?
— Йому тепер попадатися — значить, просто на шибеницю. Він тут тюремщиків до сказу доводив. Як не катували — нікого не видав. Усе допитувались, скільки на шахті комуністів, хто вони, де вони.
— А де ж їм бути? Пішли в Червону гвардію.
— А Мостового не вберегли. У вас там на шахті не густо комуністів, Гливкий і Клим Байда, кажуть, з Червоною гвардією пішли. Знали такого Клима Байду? Розумний хлопець.
— Та трошки знав, — збентежено відказав Гордій. — Тільки, виходить, не зовсім.
— А вас як звати?
— Байда! — відрубав він, враз відчувши гордість за сина.
Тепер збентежився Троян. До них пробирався, витягнувши худу шию, цибатий парубійко. Троян непомітно штовхнув Байду коліном.
— Однофамілець, чи як? — І знову штовхнув коліном.
Припустився раз Гордій дурниці з сином, нічого гріха таїти — сплохував, але вдруге він не відмовиться від сина. Люди вихваляють, так нехай знають, хто його батько. Тільки чого цей Троян моргає? — Він зирнув на цибатого парубійка, його сухе обличчя з тонкими губами не сподобалось Байді, і він сказав ухильно:
— Та в нас Байдами цілий куток заселений.
— А я гадав, ви щось за Клима знаєте, — сказав цибатий. — Я тут, у Катеринославі, з ним познайомився. Він приїздив на конференцію делегатом від вас, пам'ятаєте?
Байда хотів уже сказати: «Бач, а від батька й потаївся!», але знову Троянова нога наступила на чобіт. «Може, такий, що винюхує?» І він уже сердито відказав:
— Наше діло вугілля довбати.
За тиждень Гордій Байда зовсім уже звик до свого становища. Цибатого парубка чомусь перевели до іншої камери — і в'язні тепер не таїлись. Так він довідався, що Троян — учитель із Запоріжжя і був «того ж духу, що й Мостовий», комуніст, а взяли на мітингу. Карбований збурював шахтарів на страйк. Він не був партійним, але в суперечках завжди тримав руку Трояна. Той, що мав руки слюсаря, таки й був слюсарем із луганського заводу, прозивався Косов. Теж комуніст і воював у Першому соціалістичному загоні, який організував Клим Ворошилов. Кажуть, робітник із того ж заводу. Косов попався німцям із зброєю в руках. Тепер на нього чекала, мабуть, шибениця, але він був життєрадісний, хоч після кожного допиту повертався з новими синяками. Дядька Пилипа із Чапліїв посадили за те, що виступав на сходці селян за резолюцію, щоб не давати Центральній Раді хліба.
— А навіщо Раді хліб? — здивувався Гордій Байда, який давно відірвався від села.
У розмову втрутився Троян:
— Як — навіщо? А чим платити німцям за те, що допомагають добродіям з Центральної Ради душити революцію? Треба ж, як домовились, одного хліба дати шістдесят тисяч пудів та рогатої худоби біля трьох мільйонів пудів.
— Шутка! — сказав дядько Пилип. — Три мільйони! Сам не їж, а їм віддай. І лісу ще, читали, — триста вагонів. Тут сушиш голову, де б його хоч на крокви дістати. Або узяти хоч шкіру. Тут не знаєш, як ті чоботи справити, а їм віддай аж сто п'ятдесят тисяч шкур.
— Та ще додайте — різної руди та заліза мільйони пудів.
— А ти, дядьку, кілочками пліши. Ну я й виступив перед народом: «Не давайте хліба панам з Центральної Ради!»
Серед в'язнів був і партизан із Сновського революційного загону, що його організував із залізничників Микола Щорс. Кремезного вагаря звали Михайло Дрозд. Він все ще носив солдатську сіру шинелю, в якій просидів два роки в окопах. Саме оповідання Дрозда найбільше полюбляв слухати Гордій Байда.