![Людина розумна [Історія людства від минулого до майбутнього] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/4/5/5/lyudina-rozumna-istoriya-lyudstva-vid-minulogo-do-majbutnogo-download.jpg)
Людина розумна [Історія людства від минулого до майбутнього]
- Автор: Харари Юваль Ной
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1531-3, 978-617-12-1742-3, 978-617-12-1743-0
- Переводчик: Ярослав Лебеденко
- Жанр: Биология
Электронная книга - «Людина розумна [Історія людства від минулого до майбутнього]». Краткое содержание книги:
Замість робити слона теорії з мухи знайдених у гробницях реліктів, печерних малюнків та кам’яних статуеток краще бути чесними й визнати, що про релігії первісних мисливців-збирачів ми маємо туманне уявлення. Ми припускаємо, що вони були анімістами, але це не дуже інформативно. Ми не знаємо, яким саме духам вони поклонялися, що святкували чи яких табу дотримувались. Найважливіше, що ми не знаємо, – які оповідки вони розповідали, коли збиралися разом. Це є однією з найбільших прогалин у нашому розумінні історії людства.
Іншою цариною, про яку майже нічого не відомо, є соціополітичний світ мисливців-збирачів. Як пояснюється вище, вчені не можуть дійти згоди навіть щодо основних питань, таких як існування приватної власності, малих родин та моногамних стосунків. Імовірно, що різні групи мали різну організацію. Відносини в деяких могли бути ієрархічними, напруженими та жорстокими, неначе в найогиднішій групі шимпанзе, тоді як в інших – невимушеними, мирними та розпусними, неначе у зграї бонобо.
У 1955 році археологи виявили на березі ручаю Сунгир, Росія, палеолітичну стоянку, а в ній – 30-тисячолітнє поховання, що належить до культури мисливців на мамонтів. В одній з могил було знайдено скелет чоловіка віком приблизно п’ятдесяти років, вкритий разками намиста із мамонтової кістки, загальною кількістю близько 3 тисяч пласких намистин. На голові скелет мав капелюха, прикрашеного зубами лисиці, а на зап’ястках – двадцять п’ять браслетів зі слонової кістки. Інші могили з того самого поховання містили значно менше прикрас. Учені дійшли висновку, що мисливці на мамонта з Сунгиру жили в ієрархічному суспільстві, а скелет, мабуть, належав вождю групи або цілого племені, до якого входило кілька груп. Малоймовірно, що кілька десятків членів однієї групи могли виготовити стільки знайдених у могилах прикрас самотужки.
Потім археологи відкрили ще цікавішу могилу. В ній лежали два скелети, поховані головою до голови, а ногами – у протилежні боки. Один належав хлопчику віком приблизно дванадцяти-тринадцяти років, а інший – дівчинці приблизно дев’яти-десяти років. Хлопчик був вкритий 5 тисячами намистин зі слонової кістки. Він також мав капелюха, оздобленого зубами лисиці, та пояс, прикрашений 250 зубами лисиці (для цього треба було вирвати зуби, щонайменше, в шістдесятьох лисиць). Дівчинку прикрашали 5250 намистин зі слонової кістки. Обидва скелетики були оточені статуетками та різними витворами зі слонової кістки. На виготовлення однієї намистини досвідчений майстер (або майстриня) витрачав близько 45 хвилин. Іншими словами, обробка 10 тисяч намистин зі слонової кістки, що вкривали обох дітей, без урахування інших виробів, вимагала 7500 годин копіткої праці – тобто три роки роботи досвідченого ремісника!
Малоймовірно, що в такому юному віці діти з Сунгиру зарекомендували себе як шановані лідери чи мисливці на мамонтів. Пояснити, чим вони заслужили такий шикарний похорон, можна лише культурними віруваннями тих людей. За першою теорією, пишністю поховання вони завдячують своїм батькам. Можливо, вони були дітьми вождя в культурі, де вірили в родинну харизму або діяли правила наслідування. Відповідно до другої теорії, цих дітей від народження визнали втіленнями давно померлих духів. Третя теорія стверджує, що похорон цих дітей, скоріше, відбиває спосіб, у який вони загинули, ніж їхній статус за життя. Тобто їх ритуально принесли в жертву (можливо, під час обряду поховання вождя), а потім поховали з відповідною помпою та церемоніями.[17]
Хай яка правильна відповідь, діти з сунгирського поховання є одним з найкращих доказів того, що 30 тисяч років тому розумні мали соціополітичні правила, що виходили далеко за межі диктату нашої ДНК, а також схем поведінки інших видів людей і тварин.
Мир чи війна?
Нарешті, ми підійшли до суперечливого питання про значення для давніх мисливців-збирачів війни. Одні вчені уявляють собі їхні суспільства неначе рай та стверджують, що війна й насильство з’явилися лише в Сільськогосподарську революцію, коли люди почали накопичувати приватну власність. Інші вчені дотримуються думки, що світ давніх мисливців-збирачів був напрочуд жорстоким та сповненим насильства. Роздуми представників обох шкіл є повітряними замками, зв’язаними з землею тонкими нитками недостатніх археологічних знахідок та антропологічних спостережень за теперішніми мисливцями-збирачами.
Антропологічні докази інтригують, але є дуже проблематичними. Сьогодні такі суспільства живуть переважно в ізольованих та негостинних районах, таких як Арктика або пустеля Калахарі, де щільність населення дуже низька, а можливості воювати з іншими людьми обмежені. Більш того, упродовж останніх поколінь ці люди дедалі більше підкорялися владі сучасних держав, що запобігає виникненню масштабних конфліктів. Європейські вчені мали лише дві можливості спостерігати за великим та відносно щільним поселенням незалежних мисливців-збирачів: на північному заході Північної Америки в ХІХ столітті та на півночі Австралії протягом ХІХ та на початку ХХ століття. Спостереження за обома культурами – американських індіанців та австралійських аборигенів – засвідчили часті збройні конфлікти. Утім, не цілком зрозуміло, відображає це умови їх існування в усі часи чи вплив з боку європейського імперіалізму.
17
Vincenzo Formicola and Alexandra P. Buzhilova: ‘Double Child Burial from Sunghir (Russia): Pathology and Inferences for Upper Paleolithic Funerary Practices’, American Journal of Physical Anthropology 124:3 (2004), 189 – 98; Giacomo Giacobini: ‘Richness and Diversity of Burial Rituals in Upper Paleolithic’, Diogenes 54:2 (2007), 19–39.