Вибрані твори

Доба, що зродила цей стиль, є безперечно найбур-хливішою, а тим самим — найбільш переходовою. Її невпинний рух змушує людей, які хочуть іти з нею в ногу, не до статичного думання — міркування, лише до динамічної загостреної думки — рішення.

Стиль, що формулює такі думки серед наглих закрутів наших днів, серед мішанини вражень, подій і тяжко вловимих меж зла і добра, мусить зуміти схопити

і зафіксувати все, але з цього хаосу взяти для себе, перевівши найгострішу оцінку, лише найглибше і найтриваліше.

Та це зуміє робити в темну ніч нашої доби лише той, хто може загострити свій зір в темряві, хто потрапить не лише безсило сліпнути від блискавиць, але й саме тоді схоплювати в ясному сяйві рефлекси минулого і бачити, як вогненні мечі світла роздирають чорну заслону, що ще висить над майбутнім. Бо стиль нашої доби є стилем синтетичним, що стинає криваві зиґзаґи, викликані шаленим темпом нашого життя, і збирає розкидані факти в одну чітку лінію від минулого до майбутнього.

Є люди, справжні творці, незалежно від ділянки, що зуміли схопити цей стиль, і тому для них не існує проблема кризи творчості. Це свідчить про силу їх духа, яка не тільки встоялася перед великою навалою несподіваних подій і змін, але і зуміла опанувати розбурхані стихії і втиснути їх у відповідні рамки — простоти й лаконічності.

Вічні правди і цінності, витягнені творчою індивідуальністю з хаосу різнородних елементів і оправлені в шляхетні своєю простотою рамки, аж тоді могли заблиснути своїм правдивим, не затуманеним сяйвом і бути дороговказами у темряві.

Але інші не тільки не опанували стихійності перемін, а самі впали, осліплені їх блискавичністю. У невпинній змінливості, у їхньому новому невідомому одязі вони не зуміли розпізнати несмертельні, вічні цінності.

Схвильовані гуркотом доби, наосліп висмикували вони поодинокі факти і поняття, не раз яскраві і крикливі, але які були лише декорацією великої дії, що розі-гравалась на їхніх очах, і змісту якої вони не помічали. Вони жадібно хапалися за ці повисмикувані окремі факти, роздмухували їх за засадничі правди — найбільшу істоту нашої сучасності.

Побіч правдивого стилю нашої доби творилася невдала його імітація. І це було і є найбільшим прокляттям і нашого мистецтва, і нашого життя. Ці імітатори, які замість дійсності давали бутафорію наших днів завдяки своїй кількості і легкості свого завдання робили довкола себе тріскучий бляшаний галас, що не раз заглушував живий і суворий голос правдивого сучасного стилю.

Ця імітація завдяки легкості свого змісту, або й просто беззмістовності, і яскравого свого оформлення — надзвичайно легко приймалася і поширювалася серед широких мас.

І, власне, це було найгіршим. Яскравість і бряцання імітації, тим, що звикали до них, не давали змоги оцінити шляхетну простоту правдивого стилю. Дійшло до найбільшого парадоксу, бо штучним почали називати якраз те, що було єдино правдивим, але що цілком не було подібним до більш розповсюдженої імітації. Надуманим почало видаватися те, що взагалі мало в собі думку. Бляшане тріскання заміняло вибухи духа.