Твори. Том 1
- Автор: Де Мопассан Ги
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00739
- Переводчик: Валер’ян Підмогильний
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори. Том 1». Краткое содержание книги:
— Перемога! Кінець! Але який день, друзі мої! Ну й старий лис, поморочився я з ним!
І одразу ж розповів про свої змагання й труднощі.
Старий Оріоль спершу висунув такі безглузді вимоги, що Андермат, перервавши переговори, пішов. Його завернули. Селянин вирішив не продавати землю, а віддати її в користування акціонерному товариству з правом, на випадок невдачі, забрати її назад. А в разі успіху — зажадав половину прибутків!
Банкірові довелося підраховувати на папері, малювати план ділянок, доводити, що вся земля коштує не більше, як вісімдесят тисяч франків, а витрати акціонерного товариства одразу ж сягнуть мільйона.
Але овернець відповів, що він обчислює вартість своєї землі інакше, що коли на ній побудують лікарню та готелі, то ціна їй буде величезна, тому й рахувати треба не по теперішній вартості земельних ділянок, а по тій, якої вони набудуть згодом.
Тоді Андермат сказав, що можливий великий прибуток буває пропорційним великому ризикові, і настрахав його збитками.
Зрештою дійшли до такої згоди: дядько Оріоль перекидає акціонерному товариству всю землю по берегах струмка, тобто всі ті ділянки, де можна було сподіватися знайти мінеральну воду, а крім того, вершину пагорба для будівництва казино та готелю і ще кілька виноградників на схилі — їх треба буде розбити на ділянки і запропонувати найвідомішим паризьким лікарям.
За цей внесок, оцінений у двісті п’ятдесят тисяч франків, тобто приблизно вчетверо дорожче проти справжньої вартості землі, селянин мав одержувати чверть прибутків товариства. Навколо майбутньої лікарні у нього ще лишалося вдесятеро більше землі, й Оріоль був певен, що в разі успіху розумно продасть цю землю і збере гроші, як він казав, на посаг дочкам.
Як тільки домовились, Андерматові довелося тягти батька й сина до нотаріуса, щоб скласти запродажну, обумовивши в ній, що угода анулюється, якщо потрібної води не знайдуть.
Ускладнення і обговорення кожного пункту, суперечки, нескінченне повторювання одних і тих же доказів та аргументів тривало мало не до вечора.
Тепер, нарешті, все було скінчено. Банкір мав свій курорт. А проте він з жалем повторював:
— Доведеться обмежитись водою, на землі тут не заробиш! Спритний він, старий хитрун!
Потім додав:
— Ба! Та я ж можу купити старе товариство, і на цьому відіграюсь! У всякому разі, сьогодні ввечері мені треба вертатись у Париж.
Маркіз здивовано скрикнув:
— Як — сьогодні ввечері?
— Атож, любий тестю, я маю підготувати остаточний договір, поки Обрі-Пастер зробить тут свердловини. Треба так уладнати все, щоб за два тижні почати роботу. Не можна втрачати жодної години. До речі, попереджаю^ ви — член правління мого товариства, в якому я повинен мати переважну більшість. Даю вам десять акцій. Вам, Гонтране, теж десять.
Гонтран засміявся:
— Дуже дякую, любий. Перепродую їх вам назад. Отже, ви мені винні п’ять тисяч франків.
Але Андермат не любив жартів у таких важливих справах. Він сухо сказав:
— Якщо ви не можете поставитись до цього серйозно, я звернуся до когось іншого.
Гонтран перестав сміятися.
— Ні, ні, дорогенький, ви ж знаєте, що я весь до ваших послуг.
Банкір звернувся до Поля:
— Може, ви, пане Бретіньї, зробите мені дружню послугу — візьмете й собі десяток акцій, увійшовши й до складу правління?
Поль відповів, уклонившись:
— Дозвольте мені, не приймаючи такої люб’язної пропозиції, самому вкласти сто тисяч франків у вашу справу, яку я вважаю прекрасною. Так що це я прошу вас зробити мені честь.
Вільям у захваті стиснув йому руки — ця довіра скорила його. Він, зрештою, завжди відчував непоборне бажання обняти людей, які вкладали гроші в його починання.
Але Христіана вся почервоніла від хвилювання і образи, їй здавалося, що її зараз продали й купили. Якби Поль її не любив, то хіба запропонував би він сто тисяч франків її чоловікові? Ні, звичайно! Тільки ж не треба було цього робити хоча б при ній.
Подзвонили на обід. Усі пішли до готелю. Коли сіли до столу, пані Пай-мати поцікавилася у Андермата:
— Так ви засновуєте новий курорт?
Новина вже облетіла цілу округу, і всі схвильовано обговорювали її.
Вільям відповів:
— Боже мій, ну звісно ж! Адже цей курорт нікуди не годиться.
І звернувся до Обрі-Пастера:
— Даруйте мені, добродію, що я за обідом починаю ділову розмову, але ввечері я їду до Парижа, і час аж ніяк не терпить. Чи не погодилися б ви керувати розкопками, щоб знайти багатше джерело мінеральної води?