Ті, що співають у терні [The Thorn Birds - uk]

Рейн сидів, відкинувшись на спинку крісла і слухаючи розповідь Боба про стригальство, а Джастина, не маючи, що робити, бо німець все повністю взяв на себе, з цікавістю роздивлялася його. Здебільшого вона відразу ж помічала у людях їхні фізичні особливості, але зрідка пильність підводила її, могла застукати зненацька й утворити нішу в її житті, так і не отримавши від неї отої початкової оцінки. А якщо така оцінка не була зроблена, то могли пройти роки, і ці самі люди могли втрутитися в її думки як чужинці. Саме це й відбувалося, коли вона спостерігала за Рейном. Звісно, визначальною стала ота перша зустріч, коли вона, оточена з усіх боків церковниками, ошелешена й перелякана їхньої сановною величчю, поводилася підкреслено розв’язно й навіть нахабно. Тому їй вдалося запам’ятати лише найочевидніші риси: його кремезну статуру, його волосся, його чорнявість. А потім все це зблякло, бо він нав’язав їй сприйняття самого себе, яке виходило за межі суто фізичних атрибутів: Джастині було набагато цікавіше слухати, що промовляє рот, аніж на цей рот дивитися.

І тепер вона дійшла висновку, що він не був бридким. Вочевидь, зовнішність Райнера відображала не найкраще і найгірше, що в ньому було. Як у римського імператора. Тож не дивно, що йому подобався Рим. Широке обличчя з широкими й високими вилицями та невеликим, але орлиним носом. Оці чорні брови, чомусь прямі, хоча б мали повторювати вигин надочних дуг. Незвично довгі, майже жіночі вії та досить приємні чорні очі, здебільшого напівзаплющені, щоб приховати його думки. Але найціннішим надбанням Райнера був, беззаперечно, його рот: ані повний, ані тонкогубий, ані маленький, ані великий, гарної форми, з чітко окресленими обрисами губ і тою особливою рішучістю, з якою він стискав його, немов побоюючись, що коли він послабить контроль над ним, звідти повискакують таємниці його справжньої натури. Як це цікаво — аналізувати обличчя, яке вважалося знайомим, а виявилося незнайомим взагалі!

Джастина вийшла з задумливості й спостерігала за Райнером. Це було наче з тебе зірвали одіж перед натовпом, який готовий тебе закидати камінням. На мить його очі прикипіли до її очей — широко розкриті й уважні, й не стільки спантеличені, скільки здивовано-обережні. Потім Райнер спокійно перевів погляд на Боба і поставив йому цілком доречне запитання про методи підтримання високої якості вовни. Джастина подумки струсонула головою і наказала собі не фантазувати всілякі дурниці. Хоча цікаво було уявити можливим коханцем чоловіка, який скільки років був її другом. І виявити, що ця думка їй не огидна і не відразлива.