Феномен Фенікса
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ФІТОСОЦІОЦЕНТР
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Феномен Фенікса». Краткое содержание книги:
У книзі також вміщено низку фантастичних повістей та оповідань, серед яких «Особлива місія мадам Крижанівської», «Подорож після смерті», «Інтерв’ю на Чорториї», «Ліліт — птиця нічної грішної любові» (вперше так детально розповідається про біблійну попередницю Єви, першу дружину Адама) та інші пригодницькі, містичні речі, гостросюжетні, із своєрідним поглядом письменника на різні загадкові явища, про таємниці людської душі і світу, що нас оточує.
Зрозуміло, що після того, як я, Попелюшка, стала Принцесою і поселилася в розкішному королівському палаці, моє життя невпізнанно змінилося. Ще вчора я вставала ні світ, ні зоря, коли всі ще спали і починала тягнуті свою безконечну лямку: вибирала попіл з печі, приносила дрова, воду, чистила картоплю, варила їсти, потім мила посуд, прибирала… Коли всі відпочивали, я прала білизну батькові, мачусі та двом її ледачим дочкам. Потім, правда, присідала, але — прясти, шити, шкарпетки та панчохи штопати — кінця краю не передбачалося моїй каторзі. Білка в колесі! Телевізора не було коли подивитися. А втім, у мачухи й телевізора не було.
А вже сьогодні я в королівському палаці. У справжньому — щонайсправжнісінькому. Встаю ні світ, ні зоря, як всі його насельники ще сплять і бачать рожеві сни, прибираю покої) а вони тут, як футбольне поле кожний!), перу (не для якоїсь там мачухи та її недалеких ледачих дочок), а для принца (для самого принца!), а також для його величності та її величності й їхніх менших принценят. Хіба ще вчора, як була Попелюшкою в бідній хатині, я могла про таке мріяти? Про королівський палац! Його величність та її величність, не кажучи вже за самого принца, дуже моїм пранням задоволені. Ніколи не думала, що в принцес таке прекрасне життя! У королівському палаці всі кажуть: так, як я працюю, у них ще ніхто не вкалував. Тепер мені всі заздрять, особливо ледачі дочки мачухи, яким і до віку не світить стати принцесами. З усіх Попелюшок лише я одна стала Принцесою, і це справді, справді так, адже в королівському палаці мене інакше, як Принцесою і не називають. Чесне-пречесне! Заслужила! Я навіть двічі вже бачила — правда, оддалеки, — самого принца. Нічогенький! Хлопець офігенний. Лише побачити такого і то вже можна од щастя здохнути!
А як він глянув на мене, як глянув — досі не можу забути його погляд. В той день я що не робила, — а роботи стільки, що й на хвилинку присісти ніколи! — а все наспівувала:
Ах і ох! До речі, попередню Принцесу, на чиє місце мене взяли, буцімто силоміць відправили у якесь далеке село — завагітніла..! І кажуть… Але ні-ні, не повірю тим пересудам — у принца такі небесно-голубі очі, такі… безневинні й щирі! Він, здається, мене покохав. З першого погляду — уявляєш, якою любов’ю я користуюся в королівському палаці! Та про таке жодна принцеса навіть мріяти не може! А я, прийшла, покорила — ах і ох!
Дорога Подруго! Написала б тобі ще багато, хоч і цілу поему чи жмут ліричних од, але, на жаль, мушу закінчувати навіть цього квапливого листа. Все, все. Мене вже дворецький у плечі штурхає. Бувай, твоя вчорашня подруга Попелюшка, а сьогоднішня Принцеса — ах, ах! Біжу. Після обіду, як перемию посуд і все приберу, треба ще поштопати шкарпетки. Самому королю! Уявляєш? Його величність надзвичайно ощадливий і береже кожну свою річ, аби не тринькати державні фінанси. Тому одні й ті ж шкарпетки, наприклад, носить по кілька років підряд — доти, доки їх ще можна штопати. Але мені це блискуче вдається. Уявляєш? Кому ще випаде таке — самому королю штопати шкарпетки! Біжу підстрибом, наспівуючи пісеньку про очі мого принца, якого я вже, здається, покорила. З першого погляду! Пропав, бідолашненький. Готовий! Ніколи не думала, що в принцеси таке цікаве життя… Коли зустрінемось? Не знаю, не знаю… Нам, очевидно, не треба більше зустрічатися, і тим більше, дружити. Як принцеса, я тепер належу до іншого кола, до вищого світського товариства, а ти хто? Всього звичайна попелюшка, яка гне спину на свою мачуху та двох її ледачих дочок… А я верчуся і в королівській сім’ї, у мене тепер нове життя і ти мені вже більше не пара. Прощай!.. (Дворецький вже мене чи не за патли тягне). Колишня Попелюшка і твоя подруга, а тепер — умри, умри із заздрощів — Принцеса!
ДЕ ПОДУМАЄШ, ТАМ І З’ЯВИТЬСЯ…
«…Так що ж — це вигадки чи факти?
З одного боку, збереглося мало свідчень про існування літаючого змія, але з другого — в різні епохи його бачили багато хто.»