Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
1. Договір (дво- або багатосторонній правочин) є нікчемним, якщо він усупереч вимогам закону не посвідчений нотаріально.
2. Договір, як і односторонній правочин (див. коментар до попередньої статті), що підлягає відповідно до закону обов'язковому нотаріальному посвідченню, але не посвідчений нотаріально, може бути визнаний судом дійсним. Для цього слід звернутись до суду з позовом, відповідачем за яким буде інша сторона договору. Задоволення такого позову можливе за наявності таких умов: 1) сторони домовились щодо всіх істотних умов договору; 2) є письмові докази такої домовленості; 3) відбулося повне або часткове виконання договору; 4) одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення.
3. Зазначення про те, що такий договір суд «може визнати» дійсним, слід розуміти так, що за наявності перелічених умов суд може з урахуванням обставин та принципу верховенства права відмовити в задоволенні позову про визнання правочину дійсним, хоч і були в наявності підстави, що встановлені ч. 2 ст. 220 ЦК.
4. Щоб запобігти будь-яким сумнівам, ч. 2 ст. 220 ЦК прямо вказує на те, що визнання договору дійсним означає, що наступне його нотаріальне посвідчення не вимагається. Це — лише пояснення, яке законодавець дав у ч. 2 ст. 220 ЦК. Зробити із нього висновок, що наявність судового рішення про визнання дійсним правочину, що потребує нотаріального посвідчення та державної реєстрації, не звільняє від обов'язку здійснити державну реєстрацію, не можна.
Стаття 221. Правові наслідки вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності
1. Право чин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном.
Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні.
2. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним. На вимогу заінтересованої особи суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи.
3. Якщо правочин з малолітньою особою вчинила фізична особа з повною цивільною дієздатністю, то вона зобов'язана повернути особам, вказаним у частині першій цієї статті, все те, що вона одержала за таким правочином від малолітньої особи.
4. Дієздатна сторона зобов'язана також відшкодувати збитки, завдані укладенням недійсного правочину, якщо у момент вчинення правочину вона знала або могла знати про вік другої сторони. Батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої особи зобов'язані повернути дієздатній стороні все одержане нею за цим правочином у натурі, а за неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.
5. Якщо обома сторонами правочину є малолітні особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні все, що одержала за цим правочином, у натурі. У разі неможливості повернення майна відшкодування його вартості провадиться батьками (усиновлювачами) або опікуном, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна поведінка.
6. У разі вчинення неповнолітньою особою правочину з малолітньою особою настають наслідки, встановлені частиною третьою статті 222 цього Кодексу.
1. Ця стаття не визнає безумовно нікчемним правочин, що вчинений малолітньою особою за межами її часткової цивільної дієздатності, зміст якої визначається ст. 31 ЦК. Законодавець допускає можливість наступного схвалення такого правочину батьками чи усиновлювачами, або одним із них, з ким малолітній проживає, або опікуном. Учинення малолітнім та наступне схвалення зазначеними особами правочину, що потребує нотаріального посвідчення, є неможливим. Не може такий правочин, учинений малолітнім, визнаватись дійсним і відповідно до ст. 220 ЦК.
2. Способом схвалення особами, що зазначені в ч. 1 ст. 221 ЦК, правочину, вчиненого малолітнім за межами його часткової дієздатності, є незаявлення претензії до іншої сторони протягом одного місяця. Тобто бездіяльності (мовчанню) зазначених осіб закон об'єктивно надає значення схвалення правочину (вчинення правочину). Цей місячний строк з урахуванням того, що указуючи на цей строк законодавець помістив слова «дізнавшись про його вчинення», слід відраховувати від дня, коли батьки (усиновителі), опікун дізнались про вчинення малолітнім правочину за межами своєї часткової дієздатності. Інші способи несхвалення правочину (звернення до органу опіки та піклування, до адвоката), крім звернення з претензією до іншої сторони, не можуть мати будь-якого юридичного значення. Вони не є перешкодою для висновку про несхвалення правочину зазначеними особами. Звернення до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним слід прирівняти до заявлення претензії до іншої сторони правочину.