Українська усна народна творчість

Фетишами у народних казках постають предмети-помічники — скатерть-самобранка; гуслі-самогуди; чоботи-скороходи; млинок, що сам пече млинці; сокира, що сама рубає; палиця, що сама б'є, тощо. Погляди та уява праслов'ян витворили в народних казках безліч незвичайних образів чудо-предметів — зачарованих або здатних зачаровувати, наділених надприродними властивостями. Це можуть бути прикраси, елементи одягу, зброя, знаряддя праці, музичні інструменти, посуд та інше. Багато речей, що герой отримує у потойбіччі, приносять добробут та допомагають у різноманітних життєвих ситуаціях. Нерідко вони теж одухотворюються: можуть розмовляти, проявляти емоції, мислити.

Окрім елементів культів, вірувань та уявлень, незважаючи на пізніші нашарування, народний казковий епос фіксує відголоски давнього життєвого укладу. З найпоширеніших сюди можна віднести погляди на шлюб (зокрема, одруження як нагорода за перехід ініціації; перемогу в битві, змаганні), сімейне життя, виховання та віддання на науку дітей, їх стосунки з батьками, отримання спадку, передача влади, Уклади братств, стосунки між побратимами, соціальний розподіл ролей, полювання, сільськогосподарський обробіток землі, розвиток ремесел, використання природних ресурсів, види оплати та багато іншого.

Про період виникнення народної казки може свідчити давність поглядів та звичаїв, зафіксованих у ній. Такими, зокрема, є мотиви різноманітних заборон, пов'язані із давньою язичницькою системою табу. Це можуть бути накази не заходити у певне приміщення чи кімнату, оминати певну територію (у казці «Про гору, що верхом сягала неба» батько дає синам наказ, за яким вони мають право полювати «в усіх хащах», окрім Страшного лісу, бо коли б хтось насмілився туди зайти, то «живим звідти не повернеться»). У казці «Красний Іванко і закляте місто» Дідо-всевідо дає наказ головному героєві мовчати, що б з ним не відбувалося; і це допомагає йому отримати перемогу над ворогом.

Порушення табу у казці завжди призводить до негативних наслідків. Якщо головна героїня нехтує забороною виходити за межі дому (палацу, саду), та її викрадає Змій (Кощій, Вихор); герой, порушуючи наказ нікого не цілувати, забуває все, що з ним трапилось, тощо. У головного героя виникають проблеми, коли він нехтує наказами не спати, не дивитись, не огладятись назад, не торкатись чи не продавати якоїсь речі, не брати якогось предмета.

У багатьох казках цього жанрового різновиду збереглися вказівки на закон кровної помсти. Майже у всіх випадках після поєдинку героя з супротивником зображено картину втечі головного персонажа з царівною чи викраденим предметом та погоню за ним родичів убитого (Змієвої матері, сестер, братів). Часто, вбивши триголового змія, герой змушений шукати його братів (шестиголового та дванадцятиголового), щоб вони не метились йому.

Зустрічаються в чарівних казках успадковані з глибокого минулого мотиви жертвоприношень (у тому числі й людських). У казці «Хлопець із зіркою на чолі» на запитання, чому в морі лише велика риба, а не народжується нова, старий дід на краю світу відповідає: «Мало б море і малу рибу, коли б воно втопило хоч одну людину». У «Казці про Кощія безсмертного, Івана-царевича та Булата-молодця» Іван питає Булата, оберненого в камінь, що зробити, аби його оживити, а той відповідає: «Іди заріж своїх дітей і кров'ю мене помаж, я враз оживу» — герой так і робить. Змія із казки «Телесик» запрошує гостей їсти печеного Івасика, але замість нього з'їдають її дочку Оленку. У багатьох казках Змієві в жертву щодня чи щомісяця приносять хлопця чи дівчину (а часом багато людей з поселення), яких він з'їдає. Є й інші вказівки на канібалізм (в котлі у Кощея варяться людські руки чи ноги).